Глава 6

Столи були розкладені у дворі хутірного старости. Зодня молодь зібрала і святково прикрасила останець, на ньому красувались різнокольорові стрічки, в сам сніп було вплетено осінні квіти – айстри і чорнобривці. Зараз символічний останній сніп красувався біля хати старости – по закінченню частувань його до свята Спаса занесуть у хату.
За вкритими вишитими скатертинами столами зібрався весь сільський люд. Жінки вже встигли попорати худобу, і переодягтись в святкове вбрання, Ольга відмітила що баби повиймали красиві хустки, дівчата – коралі і стрічки. Дівчата сором’язливо перешіптувались, тримаючись зграйкою. Уже з завтрашнього дня можна буде засилати сватів, щоб після того, як впаде сніг гуляти весілля. Тож дівчата з нетерпінням чекали сьогоднішнього свята. А деякі навпаки готували гарбузи побільше.
Старостина дочка Оксана красувалась в вінку з колосся – з усього видно що її обрали «княгинею» на сьогоднішньому святі. Що і не дивно, адже Оксана була дівчиною на виданні, мала товсту косу і сяючі здоров’ям щічки. І по праву була першою нареченою не тільки на хуторі Семенівці, а й у всій окрузі.
Ольга попрямувала до старости, Степана Максимовича, колишнього бунчужного при війську Богдана, а зараз поважного господаря, і гордого батька трьох дочок і п’яти синів, двоє з яких зараз перебували на службі царя. Старий козак мав вправну поставу, і гордо тримав голову, рідко схиляючи її навіть перед Семеном Миколайовичем. Проте за його ділові якості і уміння навести лад на хуторі, а ще відданість, і Ольга, і її батько попускали чоловікові гордий норов.
Степан Максимович привітно посміхнувся до поміщиці:
- А ми Вам, Ольго Семенівно, місце тримаємо, - чоловік вказав на місце на лаві праворуч себе. – Бо без Вас свято – не свято.
Ольга вдячно кивнула старості, займаючи місце на вкритій чистим різнокольоровим рядном лавці.
На столі перед нею красувався велетенський святковий коровай хліба, прикрашений візерунками з тіста – колосками, косами, та іншими символами урожаю. А навколо хліба стояли інші наїдки, від різноманіття яких розбігались очі. І хоч Ольга виросла на Полтавщині, та до страв була звична, але все одно хотілось спробувати все. Тим більше дівчина знала, як смачно вміє готувати старостина дружина, тітка Маланка. Були на столі і галушки з м’ясом, і галушки з грибами, в підливці із сметани, чи хріна. І м'ясо, шпиговане бурячком і часничком, запечене в печі до коричневої скоринки, пахуче зовні та соковите в середині. Були й шматочки м’яса, тушковані з пастернаком і цибулькою, голубці, вареники з горохом і шкварками. Короп, запечений з цибулею і щука, тушкована з хроном.
Рука сама потяглась до м’ясного крученика. Степан Максимович підсунув кухоль з медовухою, і помітивши як Ольга до нього принюхується, посміхнувся в сивий вус:
- Цей не міцний, спеціально для жінки тримаю. Будьмо!
Діватись нікуди, Ольга цокнулась зі старостою і пригубила холодний, мабуть, з погреба, напій, вирішуючи, що від одного кухлика їй нічого не станеться. У міру убування напою в кухлі, Ольга ставала все безтурботнішою і спокійнішою. Втома і напруження виходили з її тіла, залишаючи по собі приємне тепло, вона ще обговорювала якісь господарчі питання зі старостою, але вже не так жваво. Було приємно сидіти тут в колі людей, що замінювали їй сім’ю, і тим не приємніше було розуміти, що скоро вона залишить це все назавжди. Ольга гнала від себе неприємну думку, разом з досадою на Адама.
Коли геть стемніло, і на вулиці розклали багаття, а на столах розставили масляні лампи, прийшли музики. Запищала скрипка, забамкав бубон, поплила мелодія сопілки. Від веселого ритму ноги самі просились в танці. Попідхоплювались хлопці, стали кликати в танець дівчат. Ольгу звісно ніхто не осмілювався запросити, та вона не дуже й хотіла. Просто сиділа і дивилась, як дівчата і хлопці стрибають в танці, відбиваючи ритм рукою, осоловіла від смачної їжі і медовухи.
Адам йшов на звук музики, тримаючи коня під вуздечку. На диво теплий вечірній вітер ковзав по закаменілих скронях, і вперто стиснутих губах. Спитай зараз шляхтича, що саме його так розізлило в Ольжиному вчинку, і він би не відповів. Бо й сам розумів, що дуже важливо тримати зв'язок з людьми, щоб вони бува не вважали, що пан дуже пихатий. Якби таке святкування відбувалось в його володіннях, він би теж обов’язково відвідав людей, привітав з закінченням жнив. Тому формально вчинок Ольги не був для нього неприйнятним.
Але його дратувало, що вона не повідомила куди пішла. Що вже ніч, а дівчина не поспішає повертатись в садибу. А Адам знав, що буде вночі – спочатку селяни питимуть, потім танцюватимуть, а потім захмелілі парочки розійдуться обжиматись в кущі бузини. І його, Адама, неймовірно злило, що ті цілування-милування відбуватимуться на очах у нареченої.
Ольга помітила Нелю, яка сиділа з невеселою міною на іншому краю столу, і ця обставина неабияк здивувала панянку. Ще з обіду Неля рвалась на хутір, зодягла сьогодні подаровану господинею синю стрічку, розшиту дрібним бісером, яка виблискувала в її темному волоссі, привертаючи увагу до дівочої коси. Було очевидно, що покоївку хтось дуже чекає на хуторі, хтось на кого вона хотіла справити найкраще враження. Але тепер дівчина сиділа сама, невже посварилась з милим?
Ольга впевнено попрямувала до служниці, яка була ще й єдиною подругою.
- Щось трапилось? – присідаючи на лавку запитала пані.
- Гаврило, он, - Неля махнула рукою в бік бравого хлопця, що йшов в танці з «княгинею» Оксаною. Ольга не зрозуміла, ну потанцює він зі старостиною дочкою, так то й не дивно, сьогодні багато хто з нею хотів танцювати. Неля підняла засмучені очі на хазяйку, і пояснила: - Думала, що він мене сьогодні притулятись покличе. Але дівчата кажуть, що він вже з Ориською ковалевою домовився.
Оля все зрозуміла. Гаврило знав, що Неля скоро поїде на Лівий берег Дніпра, разом з хазяйкою, якій служить. Тому витрачати час на залицяння до покоївки попросту не схотів. Адже одружитись з нею тепер точно не вийде. І не зважаючи на те, що Гаврило, сприйняв цю зміну в своєму житті дуже легко, Неля була засмучена, видно хлопець їй і справді дуже подобався. Ольга знов відчула злість на Адама – це він в усьому винний, якби не з’явився так раптово, не підганяв зі зборами, не сиділа б зараз Неля ледь не плачучи.
Помітивши як схмурніла Ольга, Неля поспішила її заспокоїти.
- Ну що Ви, Ольго Семенівно, розстроїлись! Так навіть краще, бо якби Гаврило любив мене по справжньому, то напросився б до Вас в супровід. Поїхав би зі мною. Та й я його не люблю, просто неприємно бачити як легко мені знайшли заміну, - і бачачи що її слова не дуже переконали бариню, запропонувала. - А ходімо затанцюємо! Чого його киснути?
- І правда, - проясніла Ольга, розуміючи, що подрузі зараз треба відволіктись.
Музики саме почали награвати «Журавля», баби затягли веселу пісню «Понадився журавель, до бабиних конопель…» Бубон бухав і сам кликав в танець. Ольга і Неля злились з танцюючою молоддю. В гурті не роздивлялись хто кого підхоплює, весь час змінювались партнери, передаючи дівчат з рук в руки. Перед очима линув нескінченний хоровод веселих облич. Ольгу, розігріту медом, охопило відчайдушні веселощі – це вона в останнє танцює на Семенівці. Ноги відбивали веселий ритм, і вона не противилась рукам, що її підхоплювали, підкидали чи притискали.
Аж поки якісь руки не вхопили аж надто міцно – від болю в затиснутих ребрах на мить потьмарилось в очах, Що правда хватка миттю ослабла, але руки не відпустили дівочий стан. Партнер геть не витримував швидкий ритм танцю, та й раптом музика щезла, на останок жалісливо бринькнувши струною скрипки. Ольга бачила лише широкі груди хлопця, в білій сорочці, задерла голову, щоб запитати, що трапилось, і наштовхнулась на палаючий гнівом зелений погляд. Такий, як вранці.
В дворі старости стало тихо-тихо. Люди з цікавістю дивились на Ольгиного нареченого, який не відпускав дівчину від себе. Брати Малюти, весь це час пильнуючи бариню, протиснулись вперед натовпу, так щоб Ольга їх бачила. Адам теж їх помітив. Він притис Ольгу до себе міцніше, і, повернувшись до селян, голосно мовив:
- Дякую за гостину. Продовжуйте веселитись, - а потім ніби спеціально для Малют додав. – А я проведу свою наречену додому.
Козаки було хитнулись в сторону поляка, та Ольга невпевнено мотнула головою, щоб не вмішувались. Ноги підгинались, від жару що йшов від його тіла, від запаху дорогого парфуму, і від страху – голос Адама дзвенів від люті, хоча на обличчі і не було жодних емоцій. Хуторяни видихнули з полегшенням, знов заскрипіла невпевнено скрипка, Ліпинський повів Ольгу геть з кола танцюючих. З кожним кроком прискорюючись, так що за межею освітленого кола дівчина була вимушена ледь не підтюпцем за ним бігти. І від того страх її танув, уступаючи місце злості.
Адам йшов впевнено в бік садиби, так ніби весь час тут ходив. Мабуть, гнів додавав йому впевненості. Він все ще палав від одного побаченого видовища – його наречену, як просту селючку притискає до себе якийсь кріпосний! А вона посміхається тому хлопцю широкою посмішкою. Він ще ніколи в житті не бачив таких посмішок, ясних і заразних. І призначених не йому. Один Ісус відає, скільки йому коштувало не заїхати незнайомому хлопцеві кулаком по наглій морді.
- Пусти! – раптом вперлась Ольга, різко спиняючись.
Адам не очікував від неї спротиву, і від того по інерції зроби ще кілька кроків. Аж потім ставши посеред дороги, щедро освітленої місячним сяйвом. В тому світлі Ольжина коса була схожа на жмутки срібного павутиння, а обличчя видавалось ще витонченішим. Адам спинився, але встиг смикнути Ольгу і від того вона налетіла на нього, ковзнувши грудьми по передпліччю. До ніздрів долетів запах конвалій. Все його тіло вмить відреагувало, напружившись як струна.
Чортова дівиця, крізь зуби вилаявся Ліпинський, підхоплюючи Ольгу, і не даючи їй упасти.
- Ви мені не чоловік, - зло продовжила між тим Ольга, відступаючи від нареченого на крок. – Рано командувати взялись!
- А Вами дарма ніхто раніше не командував. Подумати тільки – дворянка і відтанцьовувала, як звичайна кріпосна! – відповів Адам.
- Та як ви смієте мене судити, - не залишилась в боргу Ольга, розпаляючись ще дужче. – Пихатий сноб!
Вона обурено подивилась на нареченого, вперши руки в боки, і аж ногою топнула від злості.
- Зарозуміле невиховане дівчисько! – в тон відповів Ліпинський. – Я Вас попереджував, що займусь вашим вихованням? Ще мені не вистачало, щоб так і вдома мене ганьбили!
Ольга відчула як від його презирства у неї перехоплює дух і втискається від образи серце. Це ж треба бути таким пихатим, щоб нікого крім себе не поважати:
- А йдіть Ви під три чорти зі своїм вихованням, пан!
- Вона ще й лається, - удавано здивувався Адам, якого вся ця ситуація злила не менше ніж Ольгу. – Лупити Вас треба лозиною, аж поки не навчитеся поводитися як подобає пані. Чи я вам не обіцяв, що зумію вас приборкати?
- То може ще й відлупите? – з викликом запитала Ольга, і раптом, по його виразу обличчя запізніло зрозуміла, що саме так він зараз і зробить. А вона в полі з ним сам на сам. Стало знов страшно, ану як і правда бити буде, вона ж зовсім його не знає, та ще й відмовилась від супроводу охорони.
Не чекаючи відповіді дівчина кинулась в поле, чомусь вирішивши, що несподівано втекти – то найкращий спосіб уникнути лупцювання лозиною. Збуджений розум навіть не відмітив тієї обставини, що як раз лозини в Ліпинського не було. Росяна трава хлистала по ногах, плахта плуталась і сковувала рухи, але Ольга бігла, не озиралась, чи біжить Адам за нею. По переду був гайок, в якому дівчина планувала сховатись від жениха, щоб потім окільним шляхом добратись додому. А вже вдома, при слугах, він її точно не посміє бити.
Якийсь корінь, і де тільки взявся у полі, вигулькнув під ногами неждано негадано. Звісно в непевному місячному світлі Ольга його не помітила, зачепилась, похитнулась, і втративши рівновагу впала в траву. А вже слідком, вдруге за день, на неї падав жених, не очікувавший, що вона звалиться йому під ноги. На цей раз Ольга встигла відкотитись і схопитись на ноги, та марно – спритний Адам встиг вхопити її за спідницю, потягнув на себе, і вона впала йому на коліна.
Дівчина важко дихала, легені горіли вогнем, але здаватись так просто вона не збиралась. Вперлась руками чоловікові в груди, намагаючись відсунутись подалі. Та все було дарма, він зломив її супротив одним рухом - Адам перехопив її руки, і відвів за спину, змусивши дівчину вигнутись і дивитись собі в лице. Вона ще ковзала в нього на колінах, не розуміючи що так лише розпалює чоловіка, зі злістю усвідомлюючи що в жениха навіть дихання не збилось після пробіжки.
- Та заспокойся ти! – сильніше притис її Адам. – Я ніколи не підіймав руку на жінку, дикунка!
Його слова не відразу дійшли до її мозку, але коли Ольга зрозуміла, що їй нічого не загрожує, то раптом осміліла. І розслабилась. Як виявилось рано. Адам продовжував жадібно вивчати її обличчя, у напівтемряві було важко роздивитись його очі, щоб зрозуміти про що він думає. Але дивився він довго, наче хотів дірку в ній пропекти. Потім вільною рукою торкнувся дівочої щоки, ніжним прогладжуванням викликавши у Ольги неочікувану хвилю мурашок. І нахиляючись до її губ хрипким голосом прошепотів:
- Як я й казав є й приємніші способи приборкати жінку.
І поцілував. Міцно, безжалісно і владно. Усвідомлюючи, що перед ним незаймана дівчина, і від того отримуючи якесь первозданне, дике задоволення – вона належить тільки йому. Рука сама ковзнула до дівочої груді, обхопивши важку напівкулю, відчуваючи як беззвучно задихається Ольга від ласки. Він став цілувати її ніжніше, але не менш напористо. Змусив відкрити губи, ніжив своїм язиком її нижню губу, торкався її язика, з задоволенням відчуваючи як гасне дівчачий супротив, як слабнуть її руки, що до того намагались вирватись, і він сам відпустив їх, вивільняючи ще одну руку для ласки.
Ольга танула і провалювалась в світ, де існував лише Адам і його губи. Він зім’яв її груди, але від того було лише приємно і жарко. Вона сама вигнулась на зустріч руці, ніби просила, щоб він стискав її ще і ще. Тканина сорочки раптом видалась неймовірно грубою, і зайвою, хотілось відчути жар рук на шкірі. Зрозумівши, що її власні руки стали вільними, Ольга обвила ними хлопця за шию, тримаючись за нього, запускаючи руку в холодний шовк його волосся, з насолодою відчуваючи під долонею тепло його плечей. Вона осміліла наскільки, що сама торкнулась язиком його язика, відчувши як Адам глухо застогнав у відповідь, і від того жар внизу живота розгорівся з невідомою до того силою.
Ольга відчула як стиснулась міцна рука на її сідниці, і це теж було приємно, вона подалась вперед, направлена чоловічою рукою – виявилось Адам перекладає дівчину на траву, щоб самому лягти поруч. Тепер він, не перестаючи цілувати її губи, рукою гладив її живіт, опускаючи пальці до місця де сходяться ноги. Одяг заважав ще більше, хотілось позбавитись його, але Ольга не могла поворухнутись, лише вигиналась на зустріч ласкаючим її рукам, у відповідь гладячи широкі плечі, відчуваючи як перекочуються під її долонями сильні мускули, і бажаючи чогось ще…
Адам відірвався від її губ, осипав поцілунками щоку, став цілувати і ніжно прикушувати шию. Новий вир емоцій він нової ласки викликав ще один стогін. В цей час Адамова рука нарешті ковзнула під спідницю, досягнувши потаємного дівчачого місця. Від його дотику по всьому її тілу пройшла приємна судома, та відчувши як Ольга затремтіла, Адам раптом зупинився. Ольга принишкла, чи то очікуючи продовження, чи то злякавшись того, що з нею відбувалось.
- Годі, на сьогодні, - обдаючи теплом прошепотів Адам їй у вухо. – Поки я ще можу зупинитись.
Він відпустив Ольгу і відвинувся від неї. Дівчина відчувала себе спустошеною, збентеженою і осоромленою. Невже вона здатна була так просто віддатись на милість його рук, без опору, без жодних думок. Здавалось він зачарував її, адже ще жоден чоловік не викликав у неї виру таких емоцій. І від того було нестерпно соромно. Вона швидко сіла, поправляючи одяг, відчуваючи як ниє низ живота. Адам піднявся на ноги, і подаючи їй руку добив:
- Якщо ще раз зробиш щось необдумане, або недостойне пані – буду вважати, що ти навмисно мене провокуєш. І тоді спинятись не буду.
Ользі здалось, що її палаючі щоки сяють як сонце, освітлюючи всю округу. Тому стиснувши зуби, вона промовчала.