Розділ 8.

Після того, що для мене зробив Герман, між нами ніби виник певний зв’язок. Він був тонким, майже невідчутним, ніби павутинка, але завдяки йому моє життя у будинку чоловіка нарешті налагодилось. Стало легше дихати. Тепер я почала дивитися на Германа трохи під іншим кутом. Серце продовжувало мовчати, але в душі оселилось ніжне почуття вдячності і поваги до цієї людини.

Ми досі нечасто бачились: чоловік багато часу проводив на роботі, а я на балконі в оточенні фарб, пензлів і мальовничої картини саду. У мене виникла мета — довести приймальній комісії, що я маю право навчатися на факультеті образотворчого мистецтва. Саме з появою чіткої мети я нарешті заспокоїлась і позбулась будь-яких дурнуватих думок.

Не знаю, що саме керувало Германом, але я сприйняла його вчинок, як віру в мої сили. Чоловік не бачив і не знав, що я вмію малювати, але йому виявилось достатньо одного мого слова, щоб беззаперечно повірити. Це вражало і разом із тим народжувало гіркий присмак своєї жалюгідності перед ним. Я не кохала його і інколи продовжувала побоюватися, коли чула, як Герман спілкується зі своїми підлеглими. Він міг бути жорстоким… навіть занадто. Його обличчя у такі моменті завжди змінювалось до непізнаваності і, напевно, це мене лякало найбільше. Коли Герман такий, мені хотілось сховатися кудись подалі і продовжити вірити в те, що він хороший завжди і з усіма. Але я розуміла, що це неможливо, таке життя — треба вміти захищатися і якщо знадобиться, то і нападати першим.

Свій сьогоднішній день я розпочала за тим самим сценарієм, як і більшість попередніх: принесла на балкон сніданок, ще трохи тюбиків фарби, що вже закінчились і продовжила займатися улюбленою справою. Завдання комісії полягало в тому, що мені треба було підготувати три роботи: пейзаж — гра зі світлом і кольорами; натюрморт — дотримання точних пропорцій, тіні; авторська картина — відтворення задуманого, вміння працювати з уявою. Я почала роботу за списком і вже майже завершила з пейзажем. Пару футболок під час процесу, на жаль, я безнадійно зіпсувала фарбою, але так було краще. Я сприймала їх як маленький прояв мистецтва, хоча Герман наполягав, щоб я їх позбулась.

Ввімкнувши на телефоні одну зі свою улюблених пісень, я продовжила займатися справою. Робота настільки могла мене захопити, що я навіть часом забувала про Сашка, але підсвідомість не обдурити, тому він майже кожної ночі з’являвся у моїх снах, хвилюючи мою душу. Я досі продовжувала дивитися всі телепередачі за участю Сашка, мимоволі усміхаючись, коли усміхався і він.

— Привіт, — на балкон вийшов Герман.

— Привіт, — відповіла я, не відриваючись від роботи.

— Як просуваються справи? — чоловік підійшов до мене ближче і обережно влаштував своє підборіддя на моєму плечі.

— Чудово, — обмакнувши пензлик у воді, я занурила його у світло-зелений відтінок.

— Хороша пісня, — трохи помовчавши, зазначив Герман.

— Так, мені теж дуже подобається, — я перервала своє заняття, щоб випити трохи води.

Герман несподівано закружив мене в танці, простір балкону це дозволяв. Я здивувалась цьому непритаманному моєму чоловікові пориву легкості і безтурботності. Як виявилось, він ще міг непогано співати.

— Обережно, — попередила я Германа. — Будеш увесь у фарбі.

— Дрібниці, — він весело заусміхався і коли пісня закінчилась, обережно відпустив мене.

— Що це з тобою сьогодні? — віддихавшись, спитала я.

— Просто це моя улюблена пісня. А взагалі, я прийшов тобі дещо сказати, — Герман одразу посерйознішав.

— Що? — я випила ще трохи води і сіла на низький дерев’яний табурет.

— Я їду у відрядження. Одне з підприємств вимагає моєї особистої присутності. Декілька тижнів побудеш сама.

Така новина не дуже мене потішила. Я вже якось звикла до того, що пізно ввечері чи взагалі вночі, але Герман повертався додому. Мені навіть подобалось за ним доглядати на знак вдячності за його доброту. Незважаючи на свою зібраність на роботі, чоловік той ще забудько, або годинник десь залишить, або запонки, а я потім ходжу, шукаю їх по всьому будинку, тому що Герман психує. Йому точно не вистачало терпіння на пошуки.

— Ось як, — задумливо промовила я.

— Якщо чесно, сам не хочу, але треба. Я подумав, якщо хочеш, можеш запросити Аліну, її чоловік теж їде, наскільки мені відомо. Впевнений, вам вдвох буде краще.

— Так, це непогана ідея, — я одразу пожвавішала.

— От і добре, — Герман знову усміхнувся мені щиро, по-хлоп’ячому красиво. — Тоді я піду, — він вже перетнув поріг балкону, а я, раптом підвівшись з табурету, підбігла до нього, підкорившись дивному імпульсу.

— Нехай щастить у відрядженні, — я поцілувала Германа в щоку, він знову заусміхався, на мить затримався на місці, а потім пішов.

Аліна приїхала до мене одразу наступного дня. У будинку я тепер залишилась за хазяйку. Ця роль була для мене новою, чужою. Коли я мешкала з батьками, всім керував тато, коли вийшла заміж — Герман. А тепер мені і самій треба було взяти на себе ці обов’язки.

— Аріно! — сестра ледь не на порозі накинулась на мене і міцно обійнявши, поцілувала в щоку.

— Привіт, люба, — я обійняла сестру і подумки ще раз подякувала Германові за те, що він зробив для мене такий чудовий подарунок. — Як минула дорога? Все добре?

— Так. Правда, трохи в дорозі погано було. Сьогодні якась просто аномальна спека.

— Може, тобі холодної води принести?

— Ні, все зараз мине.

Ми перемістились до вітальні і розташувались на канапі. Аліна деякий час роздивлялась будинок, вивчала його інтер’єр, а потім повільно перевела свій погляд на мене.

— Ну і як? — тихо спитала вона.

— Що?

— З Германом, — зробила підказку сестра.

— Здається, що все починає потроху налагоджуватися, — чесно відповіла я.

— Це чудово. Я ж тобі казала, що все буде добре, просто для цього потрібно трохи більше часу.

— Якщо ти маєш на увазі кохання і романтичні почуття, то їх досі немає. Почуття вдячності, поваги, але вже точно не кохання, — я опустила погляд.