Розділ 6.

Сьогодні нас із Германом запросили на важливий вечір. На ньому також будуть присутні і партнери мого чоловіка з бізнесу, і їх дружини, і просто заможні люди. Вечір був присвячений збору грошей для дітей, які хворі на рак. Насправді я дуже пишалась Германом, бо він погодився прийняти запрошення, хоча міг спокійно відмовитися. Таке часто відбувалось, коли бізнесмени не хотіли розлучатися зі своїми дорогоцінними зеленими папірцями. Ось вони, плоди, багатовікового прогресу! Людина поклонялась папірцям так само завзято, як раніше поклонялась дерев’яним тотемам.

Я була рада, що нарешті зможу хоча б на декілька годин залишити межі особняку. Його стіни вже викликали в мене нудоту, я задихалась у них. Я відчайдушно потребувала свободи. Хоча б трохи, щоб встигнути втягнути на повні груди новий потік кисню і знову повернутися до «клітки».

Поки стиліст з волосся намагався впоратися з моїми неслухняними рудими кучерями, я продовжувала знову і знову перечитувати довідник, який вже певно встигла вивчити напам’ять. Я виокремила для себе два університети, у які хотіли б подати заявки. Вони знаходились у нашому місті і умови для вступу у них були лояльними. Я розуміла, що Герман ніколи в житті не відпустить мене в інше місто, тому спробувала знайти компроміс для нас обох.

Коли стиліст закінчив свою роботу, я тільки мигцем побачила себе у дзеркалі і здивувалась тому, як гарно мені вирівняли волосся і як незвичайно воно тепер блищало у променях сонця. Потім мною зайнявся візажист. Я відчувала себе трохи ніяково, але все одно слухняно сиділа і очікували на завершення мого перевтілення.

Трохи пізніше мені принесли вечірню сукню з оголеними плечима і симпатичним візерунком мережева на спині. Я залишилась сама. Не хотілось, щоб мене ще і наряджали як якусь ляльку. Із цим я могла і сама спокійно впоратися.

Відкривши одну із шухлядок дерев’яного комоду, я знайшла панчохи і спідню білизну, яка найкраще пасувала до сукні. Якщо чесно, панчохи мені ніколи не подобалися. Їх незручно носити, хоч із підв’язками, хоч без них, але колготок не було, а з оголеними ногами у такій сукні я виглядала б вульгарно.

Продовжуючи читати, я швидко вдягла спідню білизну і тепер мучилась з підв’язками і панчохами. Пекельні предмети жіночого гардеробу, не інакше. Так-сяк, але я все ж таки впоралась, але мені здалось, що зараз от-от і панчохи зісковзнуть з моїх худорлявих ніг і жодні підв’язки вже не врятують. Намагаючись поправити їх як треба, я не помітила, що до спальні хтось увійшов. Коли гарячі руки торкнулись мого оголеного попереку, я різко випросталась, ніби мене вдарило струмом.

Озирнувшись, я побачила Германа. Він стояв, одягнений у темні брюки і білу сорочку, ще не застібнуту на всі ґудзики. Пронизливий погляд темних очей сковзнув уздовж моєї фігури. Я відчула, як мої щоки повільно почали палати від сорому. Зараз я стояла перед своїм чоловіком майже оголена. Мені це категорично не подобалось. Він схилив голову набік, продовжуючи роздивлятися мене, а я не могла поворухнутися, ніби м’язи наповнились свинцем.

— Ти дуже вродлива, — голос Германа був незвично хрипким. Його пальці акуратно торкнулись мого плеча, повільно спустились по руці, провели лінію біля резинок панчіх. — Вродлива і тільки моя, — чоловік облизнув нижню губу і продовжив роздивлятися мене якимсь зголоднілим поглядом, що міг належати тільки хижаку.

— Краще дозволь допомогти тобі застібнути сорочку, — обережно запропонувала я, намагаючись вгамувати неприємне тремтіння у колінах.

Герман нічного не відповів, тільки підійшов ближче. Я швидко почала застібати дрібні ґудзики спочатку на сорочці, а потім і на її манжетах. Пальці тремтіли так самого, як і коліна, але завдання, незважаючи на те, було виконано.

— Дякую, — чоловік схилився до мене, щоб поцілувати у вуста. Я не відповіла, але і не відсахнулась. — Нічого, — тихо-тихо промовив Герман і відсторонився. — Коли-небудь ти обов’язково мне покохаєш і зрозумієш, що я для тебе бажаю тільки кращого.

Щиро хотілось вірити йому. Але я вже точно дещо для себе зрозуміла — місця в моєму серці для цієї людини немає. Так, він пішов мені на поступки, продемонстрував певну тактовність, не прагнучи взяти силою і все це повинно було допомогти звикнути до нього. Але чомусь все одно не вийшло. Може, це зі мною щось було не в порядку? Не знаю.

— До речі, — вже буденним тоном почав Герман, ймовірно, усвідомивши, що не варто від мене чекати відповіді. — На вечір було запрошено і твою двоюрідну сестру Аліну разом з її чоловіком. Подумав, що ця новина тебе потішить. Якщо не помиляюсь, твої батьки також приїдуть.

Герман мав рацію — я зраділа, коли дізналась такі хороші новини. Я страшенно скучила за Аліною і батьками.

— Така весела ти мені подобаєшся значно більше, — чоловік поцілував мене в чоло і пішов.

Коли всі збори були завершені, ми вирушили на благодійний вечір. Я у вікні автомобілю роздивлялась вогні міста, яке нещодавно занурилось у сутінки. Герман сидів поруч зі мною і ноутбуком на колінах і, здається, з кимось переписувався електронною поштою. Робота його якось особливо прикрашала, але я все одно не бачила в чоловікові близьку людину. Він, як і раніше, залишався для мене чужим.

Коли ми приїхали нас одразу зустрів натовп журналістів. Вони себе поводили дуже нахабно, нависали наді мною, засліплюючи спалахами фотокамер, виґукували купу ледь чутних в загальному шумі питань. Я не очікувала такого прийому і навіть трохи розгубилась, але Герман міцно схопив мене за руку і швидко повів до ресторану, ігноруючи представників преси.

Гостей ще було небагато, здається, ми прибули одними з перших. Нас зустрів молодий стрункий швейцар з білосніжною привітною усмішкою і запропонував провести до нашого столику. Все тут навкруги було гарним: і обстановка, и жива музика, і навіть ненав’язливий солодкуватий аромат, що відчувався у повітрі. Ми сіли. Я навіть не встигла як слід озирнутись на всі боки, а до нас вже підійшов… Сашко? Він був одягнутий у красивий білий костюм з чорним милим метеликом. Кудряве світле волосся як і минулої нашої зустрічі знаходилось у мальовничому безладді, а блакитні очі іскрились радістю. Такий легкий, позитивний, ніби зовсім з іншого світу.