Глава 9

В бенкетній залі будинку Бернвальдських красувалися накриті столи, поверх білосніжних скатертин рясніли численні вишукані страви й напої. Звісно, неабияк зголоднілі після церемонії єднання гості квапливо розсаджувалися у крісла. Управителька Дарлена, яка й організовувала це свято, радо запрошувала всіх до трапези, а біля стіни вже височіла гора подарунків для молодят. Здебільшого, скрині з прикрасами, артефактами, монетами, також і рулони дорогих тканин. Хтось навіть потішив дивними солодощами, насичених магією кохання. Вочевидь передбачали, що такий своєрідний дарунок стане у нагоді з огляду на зовнішність нареченої…

— Цей тост за наших молодят та за мир між королівствами! — підвівшись з-за столу, маґ’ерл Адвінський поважно здійняв келих з вином. — Доню моя… Сподіваюся, у шлюбі будеш щасливою… Також і ви, пане Лотере, мій законний зятю, — зиркнув на молодят, які понуро застигли у високих, різьблених кріслах на чільному місці довгого столу. — Отже, мій подарунок… — владним жестом покликав одного з ардвандорських охоронців, який мовчки підніс Лотеру невелику срібну скриню. — Там документи… Кілька сувоїв. Зокрема, законне право на відсоток з прибутку від моїх рудників, а саме, тридцять відсотків! А коли попрямую до богів, то в скрині є документ-заповіт… Усе моє майно успадкує Айріль, а заразом і ви, пане Лотере, як законний чоловік моєї доньки! — авжеж, щедрий подарунок ділового мага, зосередженого на бізнесі, на комерції. Жодної «води», лише конкретика. Хай там як, подарунок гідний. Лотеру варто би радіти навіть відсоткам з рудників, проте геть не тішили ті багатства гордого, заматерілого вояку… Розумів, що це плата за те, що змушений кохатися з потворною дружиною… Також і за титул, за славу, за кар’єру, за все… Боги! Чи то честолюбність та уявні ідеали щастя затягли в цю багнюку? Радше би залишився простолюдином, воякою, чи охоронцем Його Величності! Якби ж лише знав, якою буде розплата через власні амбіції! Ще й кляте знамення богів у храмі, немов вищі сили глузували через отой шлюбний кристал! З’єднали потоками магії його силу з енергією дружини… Ще й ті сплетіння були такими рівномірними, бездоганними, наче в шлюбі пануватиме гармонія, взаємне кохання… Авжеж, як раніше казав брат Генрі — плата за «бурхливе» життя…

Саме цієї миті юний братик, сидячи за столом, щось обговорював з Лаурою та маленькою Грейс, яка примостилася у кріслі біля рудокосої дружини Раддала й побіжно жувала тістечко. Лотер вже звик, що те дівча завше пхає скрізь свого маленького носика. Хоч і з рідною матір’ю Матільдою не завжди може порозумітися, але Лаура стала для неї справжньою подругою… Не дивно. Красуню Раддал любили усі. Як і підданці, так і знать. Насправді була мудрою, поміркованою. Наче відчувала, кому варто посміхнутися, а кому вчасно дати відсіч. Не жінка, а мрія… Авжеж, другу Нерду пощастило! Метикуючи над чеснотами Лаури, Лотер геть не зважав на власний «скарб». Айріль завше викликатиме лише ненависть, відразу. Про шлюбну ніч думав, наче про кару богів… Радше би й не думав! Заздалегідь вирішив напитися чорного рому, аби заглушити відчуття гидливості. Як же ділитиме ложе з законною дружиною? Чи зуміє торкнутися її шкіри, отих бородавок? Чи наважиться пізнати її потворне тіло? Боги, за що ж така кара?!

Охоплений тягарем болючих роздумів, Лотер побіжно зиркнув на Айріль. Сидячи поряд, законна дружинонька завзято поглинала запечену рибу, у витрішкуватих плесах її карих очей важко було вловити бодай щось, наче цій жабі геть не властиві емоції. Та чи розумів Лотер, що за бронею непорушності насправді вирував гіркий біль ардвандорки, прихований від захмелілих гостей, від чоловіка, від рідного батька, від подруги Найрен, яка мовчки бенкетувала за столом у скромній, закритій сукні? На щастя, законна дружинонька вже не плямкала та не видавала огидні відрижки, як під час першого знайомства. Хоч як дивно, навіть демонструвала гарні манери. Цікаво, чому ж в маєтку батька поводилася, мов невихована простолюдинка? Вочевидь воліла таким чином дужче налякати небажаного нареченого, вловивши його відверту відразу та справити найгірше враження… Можливо, сподівалася, що опісля пан Лотер щось вигадає, щоб уникнути цього шлюбу?  

А неподалік за їхніми спинами вештався кремезний охоронець Едґар. Схоже, за наказом пана охороняв його дружину, яка віднині стала законною господинею маєтку Бернвальдських. Айріль раптом помітила, як Найрен пильно спостерігала за отим чоловіком зі спотвореним опіками обличчям. І звідкіля ж така дивна цікавість до рудокосого охоронця?

— Гірко! — раптом скрикнула маленька Грейс, безцеремонно перериваючи балачки за столом. — Яке ж весілля без поцілунків?! — вже й не зважала на докірливий погляд матері Матільди. Саме цієї миті в залі запанувала гробова тиша. Звісно, усі присутні гості розуміли, що шлюб укладений за домовленістю і пан Лотер геть не в захваті від страшної нареченої, тому з отим «гірко» ніхто не поспішав, але…

— Гірко! — гукнув хтось з гостей, підтримуючи малечу, а недовга тиша почала змінюватися певним пожвавленням із вигуками «гірко», які обрушувалися на заціпенілого Лотера, мов каміння. Граючи жовнами, він мимоволі стиснув під столом кулаки. І хто ж потягнув Грейс за язик? Авжеж, доведеться цілувати ненависну жабу! Боги, як же це знести, як впоратися з відразою? Нервово ковтнувши ром, Бернвальдський повільно й приречено підвівся, наче за мить королівський кат спопелятиме руйнівною магією. Кахикнувши, Айріль також встала не вельми охоче та поглянула на застиглого нареченого з відвертим викликом, а всередині вирував вулкан, вогняна суміш гіркого болю й бентеги. Звісно, дівчина розуміла, що красунчик Лотер радше би згинув, ніж цілував її…

— Що ж, мій дорогоцінний чоловіче, цілуй! Гості просять! — хмикнула з відвертим сарказмом, протинаючи похмурого нареченого рішучим поглядом. Титанічними зусиллями долаючи невимовну огиду, Лотер різким рухом притягнув до себе Айріль та заплющивши очі, відчайдушно вп’явся губами в оті ненависті дівочі вуста… На щастя, хоч рому випив достатньо й хміль бодай трохи розслабив. Водночас намагався уявити, що цілує Лауру, проте ця миттєва фантазія враз зникла, потонувши у дивних відчуттях… З неабияким напором розімкнувши вуста дружини, грубо ковзнув язиком, заполонивши її ротик. Можливо, саме чорний ром притупив почуття огиди, адже не така страшна темрява, як описується у фоліантах, а Айріль… Вперше її цілував чоловік. Проте не так, як зазвичай йдеться в жіночих романах. Лотер неначе вкладав в цей поцілунок агресію, ненависть, без жодного натяку на ніжність, силуючи як її, так і себе. Водночас десь в глибинах сутності блискавично спалахнула і пристрасть, проте відразу згасла, змінюючись роздираючим болем. Упершись руками в кремезні чоловічі груди, Айріль різко відсторонила від себе Бернвальдського.