Глава 7

Обговоривши з пані Дарленою подробиці організації весілля, Айріль попросила управительку показати маєток. Хоч після ситної трапези доречно б відпочити, проте Адвінська вперто демонструвала працелюбство й завзятість. Насправді ніколи не була ледачою. Варто вже зараз подумки відзначити перелік справ маєтку, адже незабаром тут хазяйнуватиме. Побіжно зиркаючи на Найрен, помітила її втому. Дівчина повсякчас позіхала й ледь пленталася слідом.

— Найрі… Йди, відпочивай, — Айріль мовила до неї з розумінням. — Сон тобі не завадить… Схоже, ти втомилася, ще й дорога сюди була довгою…

— Так, залюбки… — Найрен вкотре мимоволі позіхнула. — Проте… За тебе хвилююся. Непокоїть присутність в маєтку отієї нахаби Лаенелли… — кволо, скрушно похитала головою. — Та як вона сміє тебе ображати? — в блакиті втомлених очей спалахнув гнів. — Що вона собі дозволяє? Ще й пан Лотер… дозволив їй тут залишитися… Айріль… Чи станеш миритися з таким приниженням?

— Облиш її, Найрі, — зітхнувши, Айріль сердито махнула правицею. — З нею якось впораємося, наразі мене хвилюють інші, більш важливі питання. А ти йди, відпочинь, — підморгнувши насупленій Найрен, Адвінська покрокувала до управительки та Едґара, вони очікували в кінці коридору. Насправді кортіло оглянути маєток та з головою пірнути у справи. Сумнівно, що в шлюбі пізнаватиме жіноче щастя, а повсякденні обов’язки господині відволікатимуть від гіркої душевної порожнечі.

Судомно видихнувши, втомлена Найрен попрямувала до власних апартаментів. Чи то дорога так вимотала, чи зміна обстановки. Коли наблизилася до кімнати з єдиним бажанням якнайшвидше рухнути на ліжко, позаду долинули впевнені кроки. Різко обернувшись, Найрен розгублено вирячилася на пана Лотера, який рішуче наблизився майже впритул. Протинаючи палаючим поглядом чорних очей, обдарував хижою посмішкою.

— Панна Айріль спровадила тебе до апартаментів? Що ж, це й на краще… До речі, можу показати тобі маєток особисто… — простягнувши правицю, кінчиками пальців торкнувся розчервонілої дівочої щічки. — І не лише маєток… Я можу бути добрим, лагідним… Зазвичай вродливі служниці не скаржаться на мене, оскільки я щедрий… — відкинувши мідне пасмо, ковзнув вказівним пальцем по її шиї. — Чи хоч розумієш, яка ти гарна насправді? — зазвичай свідомо додавав хрипкому голосу оксамитових ноток з бажанням спокусити та попри очікування, що дівчина розтане восковою свічкою, вона раптом різко відсахнулася, мов від прояву чорної магії.

— Не треба… Не смійте мене торкатися! — скрикнула, налякано округливши блакитні очі, в яких за мить спалахнув відвертий гнів. — Я вірно служу Айріль! Боги… Та я б ніколи…

— Зрозуміло, — гучно й розчаровано видихнувши, Лотер враз відступив, також його посмішка змінилася звичною суворістю, а погляд миттєво скрижанів. Авжеж, ця Найрен «міцний горішок»… Невже й дійсно вірно служить Айріль? Діставши неочікувану відсіч, Лотер злісно стиснув кулаки, граючи жовнами. — Вірність… Це радує. Бо завше цінував вірних, — намагався гідно прийняти «поразку». — Що ж, відпочивай, — різко розвернувшись, стрімко покрокував коридорами геть. На щастя, в маєтку залишив Лаенеллу, з якою в подальшому втішатиметься. Також ще є заклад «Магічна Ніч», де за монети зуміє отримати насолоду…

Саме цієї миті управителька показувала Айріль маєток. За воротами на території володінь Лотера розкинулося невелике селище Бернвальдське, де майбутня господиня охоче прогулялася вузенькими вуличками та заразом поспілкувалася з місцевими мешканцями. Від них дізналася чимало цікавого. Як виявилося, в селищі була пекарня, також кузня й ткацька майстерня. Селяни з невимовною цікавістю юрмилися біля Айріль, виказуючи власні побажання. Хтось з чоловіків натякнув, що хоч пан Лотер і добрий, справедливий, проте нерідко заклопотаний у справах та не вникає в подробиці життя простих людей… Зрештою, Айріль пообіцяла докласти зусиль задля розвитку селища та покращення умов життя мешканців. Подумки відзначила, що не завадить побудувати кілька крамничок, де продаватимуться побутові артефакти, тканини, прикраси й смаколики, також створить фонд для потреб нужденних. Насправді в її голівоньці вже зріли грандіозні плани. Присягла собі, що з плином часу це непримітне селище Бернвальдське стане одним з найкращих в королівстві, адже Айріль вкладатиме душу, щоб перетворити його на оселю богів.

Повсякчас супроводжуючи панну, охоронець Едґар не відходив ні на крок. Заразом відчув радісний настрій селян, яким вже геть було байдуже, що незабаром тут хазяйнуватиме ардвандорка. Мимоволі й сам захопився Айріль, слухаючи її змістовні розмови з місцевими. Не дівчина, а вогонь! Розумна, хазяйновита та поміркована. Звісно, він знав, що Лотер геть не в захваті від нареченої, дарма… Невже мірилом краси в цьому жорстокому світі є лише гарна зовнішність?

«Хай там що, наш пан насправді дурень… — метикував Едґар, супроводжуючи Айріль та управительку до маєтку. — Доки бігає за гарненькими ляльками, може втратити справжній скарб…» — під час прогулянки повсякчас кидав на ардвандорку погляди, сповнені обожнювання, захоплення. До речі, чоловік полюбляв повненьких, чорнявих, а бородавки панни геть не викликали відрази. Навіть мимоволі у гріховних думках вже відверто обмацував цю запальну, рішучу «булочку»… Був впевнений, що її ніколи не торкався чоловік, також і пан не поспішатиме з любощами. Авжеж, клята зовнішність! Невже Айріль не заслуговує на пестощі та жіноче щастя? Хай там як, Едґар залюбки занурив би її у вир шаленої пристрасті!

У ніч перед весіллям Айріль майже не спала, охоплена хвилюванням та роздираючими думками. Лотер повсякчас її уникав. Вдень посилався на невідкладні справи, а вночі… Не виключено, що втішався з Лаенеллою. Не стала розпитувати слуг, де ночує пан, адже гордість не дозволяла. Надалі вдаватиме, що їй геть байдуже. Якщо Лотер забажав «окреслити кордони», то нехай так і буде. Айріль не стане втручатися в його особисте життя, а натомість пірне з головою у справи маєтку.

Зі сходом Сонця до апартаментів прийшла Найрен, також з’явилися й дві місцеві служниці, оскільки нареченій варто допомогти причепуритися. Після купання Айріль відразу намастили ароматними оліями, які зволожували шкіру та додавали бодай трохи блиску. Опісля Найрен допомогла одягнути весільну сукню, радше схожою на білосніжний балахон з рюшами, розшитий дрібними самоцвітами. Також Айріль забажала надягнути прикраси, які Лотер подарував під час сватання. Поверх цих дарунків усміхнена Найрен квапливо надягнула на панну кулон-квітку на золотому ланцюжку, також браслет і персні. Насправді ці прикраси подруга повсякчас охоче дарувала Айріль на уродини чи з нагоди певних свят. Вочевидь воліла потішити панну дарунками. А квітку-кулон ще в дитинстві подарувала управителька Торвінґарда, матір Найрен. Ідентична прикраса була і в подруги.