Глава 6

— А тебе не вчили, що входити без стуку не вельми ввічливо? — уперши руки в боки й загрозливо зіщуливши очі, Айріль протинала руду, розчервонілу нахабу немигаючим поглядом, мов лезом клинка. Відразу здогадалася, що оця вискочка і є пасією Лотера. Хоч як прикро, насправді вродлива… Авжеж, в пана гарний смак! Що ж, доведеться вказати дівчині її місце. — Якщо ти одна зі служниць, то твоїх послуг не потребую. Ба більше, доведеться тебе звільнити, — владний голос проймав кригою. Звісно, Айріль не стане давати волю гніву й опускатися до лайки, піддаватися на провокації. Намагалася виказувати спокій та залізне самовладання, хоча всередині лавою бурлила вогняна лють.

— Я не служниця! — злісно писнула руда особа, витріщивши у гніві блакитні очі. — Я панна Лаенелла, кохана дівчина маґ’ерла, а ти… Хоч і станеш його законною дружиною, проте… — зухвало хмикнувши, гидливо скривила пухкі губи. — Зважаючи на твою зовнішність, ложе з паном й надалі ділитиму саме я!

— Гадаєш, стану терпіти у власному маєтку куртизанок? — схиливши голову набік, Айріль скептично вигнула брову. — Навіть не сумніваюся, що мій наречений щедро тобі платить за певні послуги, але не забувайся, дівчинко, що незабаром тут хазяйнуватиму саме я, а господиня я практична… Отож, навіть власному чоловікові не дозволю витрачати монети на різні дурниці, оскільки не вітаю марнотратство…

— Ти… Обізвала мене повією?! — затинаючись, Лаенелла геть не сподівалася такої прямолінійної відсічі. Замість того, щоб спровокувати гнів страхітливої ардвандорки, наштовхнулася на крижану стіну, ще й її їдучі слова неабияк заділи за живе. Авжеж, чванливу красуню назвали куртизанкою!  

— Обізвала? Насправді чітко окреслила твій статус, — картинно зітнувши плечима, Айріль викривила губи в іронічній посмішці. — Бачу, на тобі чимало прикрас… — вказала на золоте кольє, що виблискувало на шиї нахаби. — Пан Лотер гарно платить за сумісні ночі? Що ж, доведеться трохи обмежити його витрати, оскільки бажаю витрачати монети на більш корисні справи маєтку…

— Ти! Потворне опудало! Та як ти смієш?! Я… Я поскаржуся пану! — гарикнувши, Лаенелла аж задихалася від злоби. Авжеж, досі ніхто не наважувався так принизити!

— Можеш скаржитися хоч богам, байдуже, — саркастично зітхнувши, Айріль різким жестом вказала на двері. — Дівчинко, вихід там. Опудало я, чи не опудало, але донька маґ’ерла Адвінського, також майбутня законна господиня маєтку Бернавальдських, а ти лише чергова, тимчасова розвага молодого пана. Розумію, кров в нього гаряча… Отож, якщо за мить не щезнеш з апартаментів, доведеться покликати охоронців, або вдатися до бойової магії. Раджу піти від гріха якнайдалі, доки не обсмалила твої чарівні коси! — загрозливо простягнувши правицю в бік ошелешеної Лаенелли, відразу активувала на кінчиках товстих пальців іскри руйнівної магії. — То сама підеш, чи тебе спровадити? — коли повільно, але рішуче насувалася грозовою хмарою, руда пасія Лотера мимоволі у страху позадкувала до дверей.

— Ще пошкодуєш, жабо… — засичавши, мов змія, тремтяча Лаенелла стрілою вискочила з апартаментів й стрімголов помчала коридорами геть, а слідом за двері впевнено вийшла грізна, насуплена Айріль та відразу гнівно блиснула очима на розгублених охоронців.

— Шановні, навіщо ви тут стоїте, мов статуї? Вам розповісти про ваші обов’язки?! Хто посмів впустити до мене сторонню особу?! — владно гарикнула, задерши товсте підборіддя.

— Пробачте, ми не знали, що… — знічено пробурмотів один з кремезних чоловіків, відводячи погляд.

— Надалі варто знати, що незабаром в маєтку я стану хазяйкою! — стиснувши губи, Айріль показово тупнула ногою. — Законною дружиною пана Лотера! Отож, без дозволу до моїх апартаментів може входити лише сам пан, також моя подруга й служниця, панна Найрен та управителька! Зрозуміло?! — грізно глипнула на притихлих охоронців. — Чого мовчите? Язики проковтнули?!

— Зрозуміло… панно… Айріль… — пробасили їй у відповідь.

— Сподіваюся, що зрозуміли! — гнівно відрізала ардвандорка. — Бо у іншому разі залишитеся без роботи! — стрімко повернувшись до кімнати, наостанок гучно грюкнула дверима, а охоронці лише розгублено переглянулися. Авжеж, ось і нова господиня! Не досить, що страшна, мов прояв чорної магії, ще й лиха. «Пощастило» пану…

Гучно видихнувши, Айріль, зрештою, розпачливо опустилася на широке ложе. Опинившись на самоті, дала волю роздираючим емоціям, які відчайдушно приховувала перед Лаенеллою за крижаним сарказмом. Затуливши долонями обличчя, стиха схлипнула, проте титанічними зусиллями стримала гіркі сльози. Чи стане розкисати? Можливо, на її місці інша вже би й захлиналася риданням, проте не Айріль Адвінська. Жодна сила не зуміє розчавити цей «міцний горіх»! 

Рівно за дві години до апартаментів Айріль завітала Найрен та відразу поглянула на панну з неприхованою тривогою.

— Моя Айріль, що ж тут таке трапилося? Почула від слуг, що до тебе приходила Лаенелла! Що хотіла та дівиця?! Ображала?!

— Найрі, хіба тебе це дивує? — скептично хмикнувши, Адвінська роздратовано махнула рукою. — Скажімо, намагалася образити й принизити, довелося вказати її місце…

— Безсумнівно, ти завше даєш гідну відсіч, але… — понуро глипаючи на гордовиту панну, Найрен злісно зіщулила блакитні очі. — Ніхто не сміє тебе ображати, ба більше, коханка пана Лотера! Запевняю, обіцяю, що захищатиму тебе…

— Найрі, дякую за турботу, але… Як бачиш, спроможна себе захистити, — пирхнувши, Айріль рішуче наблизилася до настінного дзеркала та задумливо втупилася у власне відображення, а серце мимохіть зрадницьки вкололо гіркотою… Авжеж, навіть не варто себе й порівнювати з вродливою Лаенеллою, яка гріє панське ложе! А в голові забринів зневажливий голос нареченого… «Потворна жаба»… Закарбувався болючим тавром, що душу пропікало. Хоч як не прикривайся титулом та правами, але правди не сховати. Багатогранна магічна сутність закута в потворне тіло й хто ж у цьому разі стане оцінювати красу душі? — Що ж, Найрі… Незабаром трапеза, варто привести себе до ладу. Я спітніла, допоможи скинути цю кляту сукню, треба помитися й перевдягнутися…