Глава 5

Повернувшись з братом до рідного маєтку, втомлений з дороги Лотер відразу попрямував до власних апартаментів. Хоч і варто бодай трохи відпочити, проте через нервове напруження геть не міг розслабитися, навіть ром не допомагав. Поспіхом скупавшись та перевдягнувшись, звелів покликати управительку Дарлену. Звісно, мешканцям маєтку вже відомо, що пан з волі короля погодився на небажаний шлюб з ардвандоркою, слуги повсякчас лише про це і пліткували. Авжеж, подія важлива! Незабаром в маєтку з’явиться законна господиня й усіх охоплювало передчуттям суттєвих змін. Зціпивши зуби, служниці покірно терпіли чергові вибрики Лаенелли, яка виміщала злість на оточуючих, оскільки казилася через майбутній шлюб Лотера. Подумки та вголос молила богів, щоб пан зненавидів дружину й не ділив з нею ложе. Хоч і погодилася на роль утриманки, але водночас не хотілося з цим миритися. Дівчина походила з дрібного дворянства, з не вельми відомого роду Кернських, ще й батько погрузнув у боргах, адже був затятий картяр. Під час одного з бенкетів, які нерідко влаштовувала знать у власних маєтках, вродлива Лаенелла зуміла привернути увагу Лотера й відтак гадала, що схопила Богиню Сонця за коси, а її батько… Погодився на те, щоб донька стала утриманкою, бо заможний маґ’ерл погасив його борги. Зрештою, Лотер і надалі даруватиме коханці дорогоцінності, гарні сукні, також запевняв, що з появою законної дружини ставлення до Лаенелли не зміниться. Як завше, проводитиме ночі з нею та гарантував безбідне життя.     

— Вітаю, мій пане… Рада вашому поверненню… — боязко пробурмотіла управителька, несміливо увійшовши до апартаментів маґ’ерла. Серцем вже відчувала його кепський настрій. На насупленому чоловічому обличчі наче було написано: «Краще смерть, ніж той клятий шлюб». Що ж, вочевидь пан геть не в захваті від нареченої…

— Пані Дарлено, звеліть слугам, щоб розпочинали підготовку до святкування весілля… — Лотер злісно прохрипів крізь зуби, немов за мить пролунає якесь моторошне прокляття. Схоже, пан неабияк пригнічений, навіть ром не допив, як зазвичай… Стоячи, застиг біля вікна й свердлив управительку понурим, немигаючим поглядом. Такий стан пана нічого доброго не віщував…

— Як бажаєте… Сьогодні й розпочну підготовку, — управителька покірно кивнула. — Навідаюся до кухарів, складемо меню для бенкету, звелю підготувати подружні апартаменти…

— Окремі апартаменти, пані Дербено! — гарикнув чоловік, оскільки це болюче питання здіймало всередині чергову вогняну хвилю люті й відчаю. — Для неї… Для моєї майбутньої… дружини… Панни Айріль… Підготуйте окремі апартаменти! Вкінці коридору є вільна, простора кімната! Там вона і мешкатиме…

— Але ж… Мій пане… — знічено кахикнувши, Дерлена нервово відводила погляд. — Ті апартаменти розташовані надто далеко від ваших, а згідно зі звичаями законна дружина повинна жити поряд з вашими…

— Робіть так, як я вам звелів! — гримнув маґ’ерл, закипаючи в гніві. Ще бракувало, щоб та жаба ардвандорська мешкала поряд! Залюбки поселив би її навіть в окремій вежі, якнайдалі! — Там дві суміжні кімнати, підготуйте саме їх! — стиснувши губи й граючи жовнами, ледь опановував вулкан неприємних емоцій. — До речі, панна Айріль… — цідив її ім’я з неприхованою гидливістю. — Вона полюбляє червоний колір… Отож, нехай для неї пошиють червоні портьєри й відповідний балдахін над ліжком… також килим хай буде червоний! І аґверії… Вона любить ті квіти! Звеліть слугам, щоб десь в королівстві знайшли ті кляті квіти та прикрасили ними апартаменти! — вже й сам розчервонівся від злоби, мов пелюстки аґверій. — Йдіть, працюйте! — гучно видихнувши, розпачливо опустив руки. — Йдіть, пані Дарлено, залиште мене…

— Пане Лотере… — попри страх перед розлюченим чоловіком, управительку водночас роздирала цікавість. — А яка вона, панна… Айріль? — звісно, це питання її неабияк хвилювало.

— Яка? — спершу маґ’ерл навіть розгубився, не знав, що й сказати. Попри запальний характер насправді любив управительку, довіряв. Хоч і міг до неї щось гаркнути у гніві, але опісля нерідко тішив преміальними монетами, спокутуючи провину. — Мов темна богиня Калі-Ма! Не стану приховувати, страшна… Незабаром і самі побачите… — хоч і правду сказав, проте десь в глибинах душі докором вкололо сумління. Хай там що, Айріль стане законною дружиною й не вельми благородно обливати її брудом перед слугами. — Пані Дарлено, йдіть вже! — рикнув, труснувши головою. Розумів, що бовкнув зайве.

— Гаразд. Звелю, щоб розпочали підготовку до весілля, — схиливши голову, жінка побіжно зиркнула на пана з неприхованим співчуттям. Якщо та ардвандорка дійсно страшна, то вибагливого пана навіть шкода, адже звик ділити ложе з вродливими дівчатами. Вже й не стала розпитувати про характер нареченої, хоча кортіло дізнатися, чого саме сподіватися надалі. Зрештою, управителька квапливо залишила апартаменти. Не наважилася гнівити Лотера додатковими запитаннями. Чоловік і без того мав такий вигляд, наче за місяць попрямує на страту.

Час для Лотера спливав доволі швидко. Насправді завше так, коли невідворотно наближається щось небажане й водночас насолоджуєшся кожною миттю життя у передчутті неминучої катастрофи… Зрештою, настав той ранок, коли до воріт маєтку наблизилася карета з Айріль, а транспорт супроводжувало десятеро охоронців, які прямували верхи.   

Хоч до святкування весілля ще два дні, проте Адвінський відпустив доньку трохи раніше, як і обіцяв. Про час прибуття дорогоцінної кровиночки повідомив магічною поштою. Протягом ночі перед жахливим ранком Лотер палко втішався з Лаенеллою в її апартаментах, як кажуть, перед смертю й не надихаєшся… Заразом наковтався рому, відводячи грішну душу. Хоч і запевняв рудокосу коханку, як і себе, що нічого надалі не зміниться, але серцем відчував, що вже не буде, як раніше…

Біля воріт маєтку карету зустрічав понурий, заспаний Лотер, а поряд застигли мовчазна управителька, кілька слуг, також і Генрі, який саме сьогодні прокинувся ще до сходу світила. Хоч і кволо позіхав, кутаючись в плащ, проте, як завше, іронічно посміхався. Таке враження, що юний братик прагнув видовищ та змін. Навіть не сумнівався, що ті зміни в маєтку настануть з появою панни Айріль!