Глава 4

Діставшись гостьових покоїв, Лотер відразу опустився на ложе, видаючи розпачливий рик, а поряд розташувався задумливий Генрі. Кілька секунд брати мовчали, втупившись поглядами в позолоту ліпнини, що прикрашала білосніжні стіни кімнати. За високими вікнами згущувалися сутінки, проте територію маєтку Адвінських освітлювали численні магічні ліхтарі. Авжеж, навколо розкіш, достаток… Також блискучі перспективи збагачення. Проте ці блага матеріальні геть не тішили понурого Лотера, як вже й титул маґ’ерла. Обхопивши голову широкими долонями, чоловік застиг та навіть слова не міг зронити.

— Брате, чого зажурився? — з чорної безодні важких роздумів висмикнув голос Генрі. — Ти ж завше хотів той клятий титул, багатства… Ото й маєш! Чому ж…

— Генрі, ти ж бачив її… — здавлено прохрипів Лотер, скрушно хитаючи головою. — Страшна, мов чорна магія… А характер! Хай боги милують… Як я впораюся з тим чудовиськом?! Та в неї характер, як в нашого головнокомандувача Раддала!

— Можливо… Звісно, головнокомандувач Ньорден Раддал твій давній друг, соратник… — кахикнувши, Генрі стиха й знущально реготнув. — Тільки не кажи, що на подружньому ложі уявлятимеш замість дружини пана Ньордена…

— Генрі… — хрипко процідивши крізь зуби, Лотер злісно зиркнув на юного жартівника. — Що ти верзеш?! — рвучко підвівшись, потупцяв до столу й плеснув у склянку чорного рому. — Та нехай те кляте ложе разом з жабою-нареченою провалиться до темряви! — гарикнувши, одним ковтком осушив склянку. — Тобі легко жартувати, а я…

— А ти наразі скиглиш, мов знедолений пес, — раптом іронічна посмішка Генрі зникла, вираз юнацького обличчя змінився, навіть з’явилася непритаманна серйозність. — Страшна? Так, панна Айріль може й ззовні схожа на темну богиню Калі-Му, проте я намагаюся відшукати в цій ситуації бодай якийсь позитив… Чомусь навіть не сумніваюся, що Айріль буде гарною господинею в нашому маєтку, наведе лад. Лотере! Відверто кажучи, ти ж насправді не встигаєш поратися з усім! Розриваєшся між справами королівства та обов’язками господаря маєтку! Вже й уявляю, як твоя нова дружина вишикує наших ледачих слуг та повчатиме, наставлятиме! Як кажуть, в маєтку потрібна тверда жіноча рука, а не твоя Лаенелла, яка вправна лише на ложі… До речі, раджу від щирого серця спровадити руденьку дівицю, доки її не побачила Айріль… Вже й уявляю, як твоя войовнича дружинонька тягатиме її за коси…

— Лаенелла нікуди не піде! — рішуче гарикнув Лотер, ропалюючи брата чорнотою очей з непохитною рішучістю. — Вона погодилася залишитися й розважатиме мене ночами! — зануривши п’ятірню в скуйовджене волосся, цупкими пальцями зминав пасма. — Брате, я вже звик так жити! Звик до свободи! До речі, Його Величність дозволив, запевнив, що можу кохатися, з ким забажаю навіть попри клятий шлюб! Розуміє мене, як чоловік чоловіка…

— Так, брате… Ти вірно служиш королівству, неодноразово доводив це на полі битви, знищуючи ворогів та ризикуючи життям… — задумливо пробурмотів Генрі, навіть без звичної іронії. — Гадаєш, я цього не розумію? Та водночас опікуєшся мною, дбаєш про маєток … — піднявши голову, протнув Лотера темними очиськами. — Хоч ти, як і всі, вважаєш мене легковажним, але навіть я розумію, що все має свою ціну, а ти… Прагнув титулу, статків, слави? А натомість шлюб за домовленістю…

Втупившись немигаючим поглядом в брата, Лотер і сам не розумів, коли те хлопчисько встигло подорослішати, навіть мудрості набралося. Ось сидить перед ним, зрілим маґ’ерлом, та розмірковує про цінності життя.

— Легко говорити, Генрі… Не тобі ж доведеться ділити ложе з потворною жабою… — прохрипів розпачливо, наливаючи в склянку чорний ром. Та краще б двічі подумав перед тим, як казати таке… Чи знав пан Лотер, що в кімнаті встановлені артефакти прослуховування? Саме цієї миті Айріль слухала розмову братів у власних апартаментах, активувавши відповідний артефакт зв’язку. А поряд на ліжку сиділа задумлива красуня Найрен, вірна служниця й подруга. Так, Айріль ставилася до неї, мов до рідної сестри. Довіряла, неодноразово відкриваючи душу…

— Пан Лотер… Як сміє таке говорити?! — важко зітхаючи, Найрен поглянула на застиглу Айріль з невимовним смутком, в блакиті її очей навіть спалахнув праведний гнів. — Назвав тебе потворною жабою… Боги! Та я ладна вирвати з його рота отой брудний язик! Та він…

— Моя люба Найрі… — сутужно зітхнувши, Айріль зиркнула на вродливу подругу витрішкуватими очима й за мить раптом різко відвернулася. Навіть від Найрен ховала власні емоції та непрохані сльози, які несподівано проступили. — А що ти сподівалася від них почути? Що я чарівна, мов богиня? Так, для Лотера Бернвальдського я завжди буду потворною жабою, ненависною дружиною, опудалом та страшком!

— Але ж… Айріль! Вони говорили про якусь Лаенеллу… — сидячи біля панни, Найрена нервово ковтала ароматний відвар з ягід та листя м’яти. — Схоже, в маєтку Бернавальдських мешкає «дама серця» твого нареченого…

— Так, я чула… — судомно видихнувши, Айріль товстими пальцями злісно стиснула срібний келих з вином. — Чужина… Нова домівка, новий маєток… — повільно обернулася до застиглої подруги та зазирнула в її блакитні очі з похмурою рішучістю. — На щастя, хоч ти будеш поряд, а я… Хай там як, ніколи не дозволю витирати об себе ноги! Кажеш, Лаенелла… — зловісно зіщулила очі, в темних райдужках спалахнув вогонь праведного гніву. — Сподіваюся, зумію її позбутися. Я, Айріль Адвінська, не якесь там покірне ягня, що тихенько бекатиме в кутку, я донька впливового маґ’ерла! — одним ковтком допивши вино, брязнула келихом об тумбу. — Викину ту дівку з маєтку геть, мов сміття! — здійнявши товсте, тремтяче підборіддя, злісно стиснула кулаки. — Не стану терпіти таке приниження!

— Так, Айріль, розумію… — Найрен сутужно зітхнула, відкинувши з чола мідний локон. — А якщо пан Лотер дійсно кохає ту дівчину? Він же сказав, що вона не покине маєток… 

— Доведеться… — загрозливо прохрипіла Айріль. — Інакше зітру її на порох…

Наступного дня після ранкової трапези Адвінський особисто влаштував для поважних гостей екскурсію маєтком, до них приєдналися Айріль з Найрен. Літній маґ’ерл охоче демонстрував Лотеру й Генрі фонтани з білого мармуру, які підсвічувалися певними артефактами, бризки води вигравали усіма кольорами веселки. Під час тривалої прогулянки показав і сад з екзотичними деревами, також великий квітник, що розкинувся казковим, барвистим килимом на одній з галявин.