Глава 3

— Можна просто Айріль, — схоже, дівчина ще й мала звичку говорити з повним ротом, вкотре викликаючи відразу в набундюченого Лотера. Зрештою, проковтнувши їжу, охоче запила її вином. — Мене інколи дратує оте «Айрільґарда»… Отож, для вас я панна Айріль! — діловито підняла товстий, брудний від жиру вказівний палець. Водночас гордовито задерла підборіддя, під яким звисала жирова складка. На щастя, хоч сукню одягнула геть закриту й вільну, радше схожу на широкий балахон. Неважко здогадатися, що за дорогою, розшитою діамантами тканиною приховувалося потворне тіло, яке доведеться мацати бідолашному нареченому. — Авжеж, люблю книги, перечитала чимало фоліантів! До речі, в батька велика бібліотека! Навіть звеліла поставити там канапу, оскільки читання — моя улюблена справа. Що саме цікавить? Наукові праці відомих магів, де трапляються цікаві приклади складних заклинань… Як бачите, я магиня землі, також частково володію бойовою магією, — хмикнувши, гучно сьорбнула з келиха вино. — Гадали, люблю читати жіночі романи? Насправді їх ненавиджу, хоча й інколи читаю. Звісно, там описується кохання вродливих дівиць та ідеальних чоловіків… Як на мене, не завжди правдиво. Надто солодко, аж нудить, хоча… Як бачите, я не вродлива богиня, проте навіть мені інколи притаманні рожеві мрії про палке та взаємне кохання, — картинно зітхнувши, враз перевела іронічний погляд на застиглого за столом Лотера, а він через оті надто різкі, правдиві слова дівчини аж мимохіть поперхнувся їжею. — Я все розумію, мій вельмишановний наречений… — незмигно протинала витрішкуватими карими очима. — Навіть не сумніваюся, що у нашу першу шлюбну ніченьку радше забажаєте попрямувати до богів, аніж ділити зі мною ложе! Що ж, така ваша доля, хоча і я не в захваті від цього шлюбу за домовленістю, проте наші могутні правителі вирішили інакше. Заради зміцнення миру між королівствами знадобляться певні жертви… — стенувши плечима, підморгнула ошелешеному Лотеру. — Отож, невдовзі на вівтар покладуть ваше досконале чоловіче тіло й моє, як кажуть люди, не вельми спокусливе…

— Доню, припини… — злісно прохрипів літній маґ’ерл та враз розчервонівся від сорому й бентеги, хоча в його голосі відчувалася невимовна гіркота. — Що ж ти таке кажеш? Чи варто так поводитися перед гостями? Перед паном Лотером, твоїм…

— Моїм нареченим? Авжеж, він «у захваті» від мене, вже бачу! — Айріль навіть гучно реготнула, вдаючи веселість. Звісно, за тією «веселістю» приховувався відвертий сарказм. — Бідненький… Аж зблід, коли мене побачив! Зважаючи на вираз обличчя пана Лотера, радше би одружився з богинею Калі-Мою, ніж зі мною! Батьку… До речі, камбала сьогодні смачна, наші кухари гарно попрацювали! Варто виплатити їм преміальні монети! Що ж, допрацюю звіти за місяць та буде їм надбавка…

Коли геть вже зніяковілий, розгублений маґ’ерл збирався щось відповісти, в розмову вчасно втрутився Генрі, враз оцінивши ситуацію. Схоже, ця Айріль дійсно розумна, ще й з гонором, ба більше, прямолінійна, б’є прямо в лоб. Авжеж, важко доведеться братику, бо й в самого характер не мед…

— Панно Айріль, а ви займаєтеся справами маєтку? — навмисно змінив тему, наче щойно не було тієї неприємної тиради дівчини.

— Саме так! Щодня навідуюся до канцелярії, перевіряю звіти. В батька й без того чимало справ. Звісно, допомагає управителька Торві, яка для мене, мов рідна матір, але… Мій дорогоцінний пане Генрі, в маєтку слід контролювати все, кожну дрібницю! На жаль, нерідко серед слуг трапляються і крадії, довелося вже не одного звільнити! Та знаючи мене, слуги не наважуються красти, можу й магією прикласти, якщо знадобиться, — хмикнувши, дівчина войовниче підібгала товсті губи. — Що ж, ми надто відволіклися на нудні балачки! — раптом гримнула п’ятірнею об стіл. — Треба випити за оті заручини! Вина! — владно гарикнула до застиглих неподалік слуг, наче заматерілий вояка. Схоже, вони добре знали норов молодої господині. Корилися й мовчали. Можливо, потайки й жаліли її через отаку зовнішність.

— Що ж, незабаром в маєтку Бернвальдських з’явиться гідна господиня… — задумливо протягнув Генрі, водночас посміхаючись геть блідому брату. — Лотере! Боги дарували тобі справжній скарб, невичерпне джерело розуму й поміркованості! Слуги не крастимуть з кухні та сховищ, також в маєтку царюватиме порядок, дисципліна, а де-кому пані Айріль зуміє й накрутити хвоста… — прозоро натякнув на Лаенеллу, яку ніколи не любив. Юнака мимохіть навіть охоплювало шаленим передчуттям… Звісно, вельми запальна наречена брата не буде в захваті від коханки, яку той поселив в маєтку! Вже подумки малював в уяві сцени, коли ардвандорська войовниця видиратиме руді пасма пихатій красуні…

— Я вмію вести господарство, життя навчило, — хмикнувши гордовито й впевнено, Айріль водночас відсалютувала наповненим келихом до заціпенілого Лотера та усміхненого Генрі, за мить перевела різкий погляд на Найрен. — До речі, моя Найрі поїде зі мною! Найрі мені не просто подруга чи служниця, насправді як рідна сестра! Скрізь мене супроводжує! Пане Лотере, не заперечуватимете? — сьорбнувши п’янкий напій, запитливо зиркнула на геть вже спантеличеного нареченого.

— Звісно… Як забажаєте, панно Айріль… — хоч зронив і розгублено, проте подумки насправді зрадів цьому. Авжеж, в замку з’явиться ще одна рудокоса красуня… Можливо, потайки зуміє звабити її. Зрештою, до потворної дружини додаватиметься солодкий бонус. Моральною компенсацією за ненависний шлюб може бути ота Найрен, чому би й ні?  

— Чудово! — Айріль задоволено зиркнула на рудокосу подругу, яка сиділа за столом з опущеною головою й повсякчас мовчала. — Найрі, попрямуєш зі мною до маєтку Бернавальдських? Після весілля й залишишся там. Сподіваюся, матінка відпустить, побесідую з нею, — радше пролунало, як наказ. Звісно, Найрен також доведеться виконувати обов’язки вірної служниці. — Отож, не сумуватиму на чужині, бодай одна рідна душа буде поряд…

— Звісно, Айріль. Як забажаєш… — ствердно кивнувши, Найрен ледь помітно посміхнулася. До Айріль і дійсно зверталася, як до подруги. Без отого «панна» й на «ти».