Глава 2

За кілька днів Лотер з братом попрямували каретою до сусіднього королівства Ардвандор у супроводі п’яти магів-охоронців, які подорожували верхи на конях. Похмурий ранок наче віддзеркалював настрій мовчазного, насупленого маґ’ерла. Незмигно втупившись у вікно, геть не зважав на сидячого навпроти Генрі. На щастя, братик зімкнув повіки й задрімав, хоч не дошкулятиме їдучими жартами. Збираючись в дорогу, Лотер звелів підготувати скриню з монетами та дорогоцінностями, оскільки згідно зі звичаями змушений привезти дарунок батькові нареченої. Почувався так, наче не свататися їде, а на страту. Навіть не знав, що гірше — позбутися свободи, чи власної голови. Розпачливо стиснувши губи, подумки вже й нарікав у зверненні до богів, що радше би загинув на полі битви, як славетний, хоробрий воїн…

Подорож тривала майже дві доби, чомусь час промайнув для Лотера надто швидко. Так завше трапляється, коли волієш відтягнути неминучість небажаної події. Перетнувши кордон, що розділяв королівства Сонячними Печерами, мандрівники над ранок дісталися маєтку Адвінських. Годі й казати, маґ’ерл Річмонд Адвінський був заможним, доволі впливовим магом в королівстві Ардвандор. Його маєток навіть на відстані вражав величчю, за кам’яними мурами бовваніли численні високі вежі замку. Пан Річмонд вірно, віддано служив ардвандорському королю Артуру, навіть допоміг йому скинути з трону молодшого брата Караса, владолюбного тирана, якого судили за численні злочини та незаконне захоплення влади. Опісля ув’язнили, заточили в окремій віддаленій вежі. Ставши королем, Артур враз поклав край давній ворожнечі між королівствами, відтак запанував мир. Звісно, той мир правителі вирішили зміцнити, заохочуючи до шлюбів знатних ардвандорців та сальвенсґардців. Отож, Його Величність Ельдар «ощасливив» і Лотера, запропонувавши вигідний шлюб за домовленістю.

Прибулих сальвенсґардців біля високих воріт зустрічали слуги маґ’ерла Адвінського, також і управителька, пані Торвінґарда. Не зважаючи на похилий вік, ця завше впевнена в собі жіночка була привабливою. Струнка, охайна, а руде волосся, деінде посріблене сивиною, зібране в акуратну зачіску.

— Вітаю в маєтку Адвінських, — шанобливо вклонившись гостям, за мить окинула цупким поглядом блакитних очей похмурого Лотера та Генрі, який кивнув у відповідь. Позіхнувши, обдарував жіночку приязною усмішкою.

Звісно, втомлених з дороги гостей відразу супроводили до гостьових покоїв відпочити, адже за кілька годин ранкова трапеза, під час якої й відбудеться доленосна зустріч з паном Річмондом та його донькою Айрільґардою.

Крокуючи коридорами замку, Лотер мимохіть роззирався довкола. Авжеж, маєток в Адвінського великий, розкішний, чимало челяді… Проте ті статки майбутнього тестя геть не радували чоловіка, як вже і власний титул… Надто високою була ціна.

Хоч Генрі й надали окремі апартаменти, проте він не поспішав туди, а відразу попрямував до кімнат понурого брата, саме цієї миті слуги квапливо заносили валізи з речами, також і таці з напоями.

— Лотере! А тут гарно… Наче після довгої мандрівки опинилися в оселі богів!  — окинувши поглядом розкішні гостьові апартаменти, Генрі рухнув горілиць на широченне ложе, ще й руки розкинув обабіч. — М’яке ліжечко… — зрештою, неохоче підвівся й зиркнув на принесені таці з напоями. — Диви-но, слуги навіть чорний ром принесли! Вочевидь заздалегідь подбали, щоб ти сп’янів та крізь призму хмелю не злякався майбутньої нареченої… А якщо вона і дійсно страшко, то через ром…

— Генрі, йди до себе! — гарикнув втомлений брат, квапливо прямуючи до купальні. З дороги волів змити піт та заразом і важкий тягар роздираючих думок. Звісно, навіть вода та жодна магія не змиє той тягар, бентега лише посилювалася. Зрештою, Генрі пішов до себе, наостанок лише глузливо реготнув. Хоч після купання Лотер намагався задрімати, проте так і не зумів. Розвалившись горілиць на м’якому ложі, втупився скляним поглядом в балдахін з синього оксамиту. Вкотре уява малювала божественний образ красуні Лаури, міднокосої дружини друга Ньордена, головнокомандувача армії королівства… Ньордена Раддала знав вже давно, не одну битву пройшли, не в одному поході побували разом… А в мирний час нерідко навідувалися до будинку утіх «Магічна Ніч», де розважалися зі звабливими куртизанками. А недавно Ньорден одружився. Насправді з тією, яку кохав. З Лаурою Золотською… Та чи боги так пожартували, що і серце Лотера також полонила міднокоса Лаура? Звісно, другу про це ніколи не скаже, мовчатиме довіку. Залишилися лише нездійснені мрії, охоплюючи крихтами недосяжного щастя. Опісля й зациклився на руденьких дівчатах, блакитнооких… У тимчасових утіхах шукав її образ, відлуння душевного затишку. Звісно, не знайшов і досі. Навіть коханка Лаенелла не заповнить тієї порожнечі, що зяяла в серці. Можливо, жив би так і далі, але король ошелешив наказом про клятий шляю з ардвандоркою…

Після недовгого відпочинку з дороги Лотер вбрався в строгий костюм з чорного оксамиту, цей колір зазвичай підкреслював приналежність до військової знаті. Застигши перед високим, настінним дзеркалом, похмуро споглядав власне відображення. Авжеж, красень. Широкоплечий, високий, статний. На спину спадало темне, хвилясте волосся. Голитися не вельми любив. На суворому, засмаглому обличчі красувалася чорна щетина. Ніс прямий, без горбинки. Чітко окреслені губи, які дарували насолоду не одній красуні. Лотеріарґ Бернвальдський, славетний воїн, хоробрий та відданий своєму королю… Чи міг бодай колись сподіватися на титул маґ’ерла? Та радіючи цьому досягненню, чи знав, якою буде ціна?

До бенкетної зали ошатно вбраних братів Бернвальдських супроводжувала управителька Торвінґарда, саме вона й зустрічала біля воріт. Небагатослівна й чомусь надто впевнена в собі. Наче вона тут справжня господиня, пані. На жаль, Адвінський багато років тому поховав законну дружину, яка померла від чорної лихоманки, у шлюбі й народила доньку Айрільґарду, а після трагічної смерті пані Адвінської дівчинкою опікувалася управителька. Звісно, також і заможній батько, який ладний здмухувати пилинки зі власної кровиночки…