Розділ 2.

Залишатися абсолютно спокійною двадцять чотири години на добу виявилось завданням не таким вже і простим, як я спочатку думала. Особливо гостро його ускладнювала присутність Лариси, яка в своєму шовковому халаті гуляла будинком так, ніби вже стала тут повноправною хазяйкою.

Я страшенно не хотіла піддаватися на всі ці дешеві провокації, але отруйні ревнощі чудово грали на моїх нервах.

І звідки вони тільки взялися? Все було б значно легше без почуттів, без емоцій. Нехай і ця Лариса, і Герман робили, що хотіли, а я спокійно займалась би своїми справами. Потім народила б дитину, щось вигадала, щоб залишитися з нею чи взагалі — забрати з собою. І весь цей цирк потонув би у далекому-далекому минулому. Але ж ні… Так просто ця ситуація вирішуватися вочевидь не бажала.

Час від часу я ловила себе на думці, що занадто гостро почала реагувати на те, як кожного разу Герман торкається цієї жінки. Мене це розлючувало. Я ненавиділа їх обох.

Гадаю, у Германа були серйозні проблеми із самим собою. Дурень банально не зміг би керувати таким великим холдингом. Але от на будуванні особистого і сімейного життя мій чоловік геть не знався. Це звучало грубо, проте правдиво.

Єдине, що ніяк не вкладалось у моїй голові, навіщо Герман влаштував показове шоу з «гаремом»? Щоб позлити мене? Викликати ревнощі? Зробити боляче? Чи продемонструвати, що він і без мене добре живе, не загибається, не страждає безсонням? З деякими пунктами попадання виявилось просто стовідсоткове. А от з останнім… Тут промах.

Германові анітрохи не було добре й спокійно. Я часто вночі підходила до його кабінету. Навіщо це робила? Відповіді на це просте запитання у мене не було. Просто хотіла собі щось довести? Можливо.

Він ніколи не спав у цей час. Постійно сидів на дивані в одній і тій ж позі, тримав між пальцями цигарку, свердлив немиготливим поглядом якусь прозору точку у просторі. Важко тихо зітхав.

Він страждав. По-своєму, але все ж таки страждав. Тоді навіщо прагнув продовження? Занадто гордий. Настільки, що не міг хоча б раз у житті переломити себе, зізнатися у власній дурості й почати все з нуля.

З усієї цієї ситуації вигоду отримувала виключно Лариса. Тільки я гадки не мала, чому саме вона могла радіти? Тому, що її просто використовували як інструмент для досягнення певних цілей? Чи вона дійсно вирішила, що з часом стане законною дружиною Германа?

Інколи мені здавалось, що було б краще просто втекти із Сашком і начхати на всі домовленості і обов’язки. Але я не хотіла перетворюватися на суцільну погань, тому зробила інакше, через що тепер про спокій могла лише мріяти.

Герман сьогодні поїхав на роботу рано-вранці. Погода за вікном була похмура, тому моя звична прогулянка скасувалась.

Я розташувалась у вітальні і дивилась телепрограму, присвячену образотворчому мистецтву. Сьогодні у випуску розповідали про художників-імпресіоністів.

Євгенія приготувала для мене смачну вівсяну кашу зі шматочками фруктів. День здавався трохи кращим, ніж зазвичай.

Під час рекламної паузи до вітальні спустилась Лариса, вдягнена у халат Герман. Я жодним чином не відреагувала на її появу. Поки що в цьому будинку роль хазяйки належала мені і підстрибувати кожного разу, коли ця жінка з’являється у полі мого зору, я не збиралась.

Взагалі останнім часом я переосмислила багато своїх поглядів на життя, поведінку. І демонструвати свої протести відкрито не вважала за потрібне. На даний момент я була відповідальна не тільки за своє життя, але і життя дитини, а це означало, що багато своїх вчинків слід було обдумувати, переш ніж скоювати.

Лариса сіла в крісло і підібгала під себе ноги. Це був наш перший раз, коли ми ось так опинились в одній кімнаті на тривалий час.

Я відчула на собі її акуратний погляд. Вона оцінювала мене. Напевно, подумки вже вирішувала, чи здатна я з нею конкурувати. Здатна. Хоча б з тієї причини, що обручка знаходилась на моєму пальці, а не її.

— Я завжди знала, що настане момент, коли Герман буде змушений з тобою одружитися, — раптом заговорила Лариса. — Думала, це так, звичайний шлюб за розрахунком, але бачу, що помилилась. Тільки не можу зрозуміти, що в тобі розгледів Зацепін?

— А якщо зрозумієш, це для тебе щось змінить? — абсолютно спокійним тоном спитала я.

— Можливо. Я його прихильності довго домагалась, а ти ось так легко, не докладаючий жодних зусиль. Ще і дитинку швидко зробила.

— Заздриш?

— Ні. Я ціную свою свободу. Мені діти не потрібні, шлюб — теж.

Мені раптом стало смішно, але я стрималась, тільки ледь помітно посміхнулась.

— Якби ж ти по-справжньому цінувала свою свободу, тебе тут не було. Де свобода, там і гордість, але в тебе і те й інше відсутнє. І знаєш, мені тебе навіть трохи шкода.

Лариса багато чого хотіла мені відповісти, це легко можна було прочитати у її погляді, але вона стрималась. Просто видихнула, стиснула вуста і пішла.

Мені її мотиви були невідомі, незрозумілі, але сам факт знаходження цієї жінки тут, наштовхував на певні підозри.

Реклама скінчилась, і я продовжила дивитися свою програму.

Ввечері, вже готуючись до сну, я стояла перед дзеркалом і роздивлялась себе з різних боків. Живіт давно вже став помітним, але я якось швидко звикла до цього.

Раніше мені здавалось, що вагітність — це не найщасливіший період у житті жінки. Тобто, постійна нудота, біль у попереку, набряклі ноги і ця збочена вибірковість в їжі. Схоже, деякі пункти з цього списку були занадто перебільшені. Чи мені просто дуже пощастило, а може, багато ускладнень чекали на мене попереду.

Я не дуже погладшала, щоб зненавидіти свою зовнішність. Мені навпаки здалось, що тепер я стала більш жіночною і мої гострі коліна і занадто помітні ключиці виглядали менш моторошними. Блідість на щоках перетворилась на здоровий рум’янець.

Дивно було усвідомлювати, що всі ці зміни, які мені дійсно подобались, приніс Герман. Ми могли б стати родиною, справжньою. Не одразу, крізь завданий біль, але щось підказувало мені, що це можливо… Було… Колись…