Розділ 1.

Сьогоднішній день повинен був розпочатися як і всі попередні.

Спочатку збалансований сніданок, щоб дитина могла отримати всі необхідні вітаміни. Після цього прогулянка у саду, щоб подихати свіжим повітрям. А потім плановий візит до лікаря-гінеколога. Далі більш-менш вільний графік відпочинку.

Я почувала себе так, ніби мене поклали до лікарні. А інколи здавалось, що мене взагалі запроторили до в’язниці.

Напочатку нашого з Германом подружнього життя я була помилково впевнена, що потрапила до справжньої золотої клітки. Ні, тоді мені просто дозволили побачити тільки «квіточки». Тепер Герман контролював кожен мій крок, хоча сам і не брав участі в моєму житті. Ми нечасто перетинались у будинку. Їли й спали окремо. Все почали робити окремо. Тільки іноді стикались у вітальні.

У великих чорних очах я чітко бачила розлюченість і величезну стомленість. Погляд став колючим, пронизуючим до кісток. Цей погляд звинувачував мене. Я так і не змогла навчитися його стійко витримувати, тому що відчувала болючий імпульс провини.

Якщо ми з Германом перетинались у вітальні, намагались швидко розійтись, ніби нічого не сталось, ніби ми незнайомці одне для одного. І тоді день продовжував свій неквапливий хід. Тьмяний, сумний, важкий.

Але сьогодні вся ця тьмяність несподівано вибухнула яскравим білим спалахом, коли я спустилась на перший поверх, щоб поснідати.

Не встигнувши зійти з останньої сходинки, я зупинилась і здивовано подивилась уперед. Олексій — наш охоронець — заносив чиїсь валізи прямісінько до вітальні.

Я спочатку подумала, що можливо до нас несподівано приїхали якісь дальні родичі Германа. Але це припущення навіть не встигло вкоренитися у свідомості, коли до будинку зайшла висока струнка світловолоса жінка. Я її занадто добре запам’ятала, щоб помилитися, щоб забути.

Вона з’явилась в домі одразу після нашого весілля. Вона ж фігурувала у репортажах, коли Герман був у відрядженні. Тепер ця жінка так просто вдруге перетнула поріг нашого будинку у якості довгоочікуваної гості.

Вслід за нею до вітальні зайшов і мій чоловік. Він усміхався. Вперше за останні три місяці, як я дізналась про свою вагітність, він щиро усміхався. Мені стало неприємно. Бридкий укол ревності несподівано простромив грудну клітку.

— Доброго ранку, — ця жінка мала достатню кількість нахабства, щоб ввічливо і невинно зі мною привітатися.

— Що тут відбувається? — спитала я і все ж таки залишила останню сходинку позаду.

— Нічого, — холодно відрізав Герман, пронизуючи мене звичним важким поглядом. — Тепер Лариса житиме тут. В цьому будинку. Гадаю, тобі начхати на те, з ким я проводитиму свій вільний час. Тож… Не звертай уваги, займайся собою і нашою дитиною.

Така новина занадто сильно мене шокувала. Жодних слів і думок у голові не виникло. Що все означає? Герман вирішив грати не за правилами? Чи Лариса дійсно настільки важлива для нього, якщо він привів її у будинок? У наш, чорт забирай, будинок!

У мене склалося таке враження, ніби я потрапила до театру абсурду. Я, чоловік, і коханка. Чудова геометрична фігура! Головне — дуже стійка. Цікаво, а який саме кут в цьому трикутнику був моїм?

Все це виглядало вкрай огидно, навіть нудотно. Я себе зсередини зжирала, докоряла за те, що піддалась слабкості, довела наше життя до критичного стану. Але, чорт забирай! Я не зраджувала. Хоча така можливість була, але я не впала настільки низько. А він… Він привів у наш дім коханку. Мене це зачепило і зачепило сильніше, ніж як могла уявити.

Егоїст! Егоїст, який геть не збирався працювати над собою. Зацепін хотів усе й одразу, а не отримавши цього, просто з’їхав з глузду. Я практично змогла до нього доторкнутися, до нього справжнього. Він міг бути іншим, не таким жорстоким. Але, схоже, маска суцільного покидька давно встигла міцно зростись з його обличчям.

— Що ж, — я насилу вичавила з себе усмішку. — Ласкаво просимо, — в душі все стиснулось у колючий клубок, але я продовжувала усміхатися. — Сподіваюсь, ми бачитимемося максимально рідко. Ваша присутність, — я зверталась виключно до Лариси, — не дуже корисно впливає на мою дитину. Тож, поводьте себе чемно. Гормони пустують, можу нашкодити вашому душевному здоров’ю, — розправивши плечі, хоча більш за все на світі зараз хотілось зіщулитися і обхопити себе руками, я гордовитою ходою попрямувала убік їдальні.

***

Візит до лікаря минув, як завжди, швидко й успішно. Моя вагітність минала дуже спокійно і без будь-яких ускладнень. Інколи мене, звісно, нудило від тих продуктів, які я раніше просто обожнювала, але загалом нічого кардинально не змінилось.

Після консультації додому повертатися зовсім не хотілось, але Олексій пильно слідкував за мною і підкорявся виключно розпорядженням Германа. Тому я вирішила, що повернусь додому, зачинюсь у своїй спальні і займатимуся домашнім завданням. Дивно, але Зацепін не заборонив мені навчатися, просто тепер я займалась дистанційно. Що ж, і за це вже дякую.

У будинку було тихо, коли я повернулась. Ніщо не вказувало на присутність Германа та його коханки. Може, поїхали кудись? Так навіть краще. Нехай кохаються десь за межами особняку.

Євгенія нагодувала мене смачним обідом і підготувала хороший перекус. Вона хвилювалась, що я можу занадто глибоко зануритися у навчання і забути про вечерю.

— Дякую, — я встала з-за столу, взяла тарілку з нарізаними фруктами і чай.

— Все налагодиться, — раптом заявила жінка.

Вона мене жаліла, але я не хотіла цього жалю. Не хотіла виглядати занадто жалюгідною.

Нічого не сказавши, я пішла до себе. Поставивши тарілку і чашку на туалетний столик, я пішла до ванної.

Як зазвичай, Герман кинув свій піджак на сушарку. Потім сам шукатиме і сваритиметься. Мені повинно було бути все одно на його речі, але я взяла піджак, склала його і повісила на гачок. З внутрішньої кишені несподівано випав акуратно складений квадратик альбомного аркуша.