Глава 8

Серце в грудях ледь не вискочило з грудей, коли вона побачила, як він підняв очі й завмер на місці.      

Вона стоїть неподалік в спортивному костюмі й дивиться прямо в очі принца. Його вуста затремтіли, а очі повільно пробігли від голови до п’ят. А коли піднялися назад до обличчя, він пирхнув і розсміявся. Так-так! Взяв і розсміявся. Еві очікувала чого завгодно, але не такої реакції на її витівку. Чекала, що буде лютувати, кричати або й зовсім відмовиться від вечері. Але те, що її вбрання викличе щирий сміх, дівчина не очікувала.

– Доброго вечора, ваша високосте! – промовила вона, покірно нахиливши голову. – Тішуся, що моє вбрання вас забавляє!

Він потроху заспокоївся, але веселі бісики все ще можна було помітити в його темних, як ніч, очах.

– А що у вашому гардеробі не знайшлося щось більш пристойнішого, ніж спортивний костюм? – запитав він, спостерігаючи, як вона вмощується на подушках поряд з ним.

– Я вагітна! – промовила вона, вовтузячись на подушках. – Тож маю носити зручний одяг та взуття. В спортивному костюмі й кросівках мені доволі комфортно!

А перед ними почали заставляти стіл різноманітними ласощами. Еві відчула голод, який ніби скручував шлунок. Тож вона, не звертаючи уваги на Мустафу, взялася за вечерю.

– У тебе гарний апетит! – промовив він, усміхаючись.

Схоже, сьогодні в нього гарний настрій. Тому Евелін розслабилася й насолоджувалася перепілкою в медовому соусі. Солодкувате м'ясо просто тануло у роті.

Еві помічала, що Мустафа час від часу спостерігає за нею. Він з посмішкою на вустах дивився на неї, обпершись на одну руку та зігнувши одну ногу в коліні. Та вона насолоджувалася прекрасним вечором, приємною тихою музикою, запахом ароматичних свічок та компанією гарного чоловіка поряд.

Смакуючи десертом, вона побачила, як принцу піднесли тацю з якимись паперами й телефоном. Ні! Ні! Ні! Тільки не підписання паперів…

– Тобі доведеться зателефонувати батькам! – промовив він, поклавши перед нею новий телефон.

– Не зрозуміла?

– Зателефонуєш батькам і скажеш, що з тобою підписали контракт на пів року одне з підприємств. За яким, ти маєш жити й працювати в Дубаї. За цей час народиться малюк і ти зможеш спокійно повернутися до Лондона, – впевнено промовив він, підсунувши їй телефон.

Вона була наскільки сильно шокована його підступністю, що втратила дар мови. Ось він милувався нею, усміхався, удавав, що насолоджується їх спільною вечерею, а сам в голові виношував план. Як змусити її робити те, що йому потрібно. Приспав її пильність й добивається тепер свого?

– А якщо я… не погоджуся телефонувати? – запитала, запинаючись, вона.

– Погодишся! – впевнено промовив він. – Твій татко тільки після серцевого нападу. Ти ж не хочеш, щоб йому знову стало зле?

– Та як ти смієш?

– Еві, – він відвів погляд в сторону, – ти ж не хочеш, щоб його смерть була на твоїх руках?

Евелін прикрила очі, ледве усвідомлюючи те, що він їй пропонує.

– А як я поясню їм, що сталося з дитиною? – фиркнула вона. – Вони знають, що я вагітна!

– Скажеш, що втратила дитину, – промовив він. – Була в лікарні, тому ці дні не виходила на зв'язок!

– Я не збираюся брехати власним батькам! – фиркнула вона. – Якщо у твоєму світі це норма, то я вихована інакше!

– Це добре! – промовив він. – Ти коли-небудь в мережі Інтернет читала про те, що в Еміратах навіть в посольствах зникають люди. А зникнення жінок, це вже тенденція. І довести це зникнення доволі важко. Хочеш, щоб твій татко з хворим серцем оббивав пороги всіх інстанцій, благаючи врятувати тебе? І що ж буде, коли виявиться, що його вагітна донечка живе в палаці принца? Живе, отримуючи всі привілеї принцеси?  

Господи! Вона розуміла, що батьки будуть хвилюватися і стукати у всі двері. А коли виявиться, що вона проживає в палаці принца, у батька станеться черговий серцевий напад.

– І як тільки він скаже про твій стан, вважай, що ти ще пів року проведеш за ґратами через позашлюбну вагітність, – додав він. – А поки ти станеш іграшкою в руках побратимів в’язниці, я встигну відсудити в тебе малюка. Ти цього хочеш?     

Вона навіть не пошкодувала, що вдягла спортивний костюм. Смішно було, якби вона на цю вечерю прийшла у вечірній сукні. Вона дивилася на Мустафу, не вірячи власним вухам. Невже це той лагідний, добрий та щирий Хасан, в якого вона закохалася?

Прикривши очі та зціпивши зуби, вона розуміла, що не хоче вплутувати сюди батьків. Татко хворий, а в мами цукор. Вона сама у всьому винна, тож і розгрібати має сама. Зараз вона проклинала той день, коли вперше побачила Хасана. Якби ж вона лише знала…

Очі наповнилися сльозами, та вона лише шморгнула носом й тремтячими руками взяла до рук телефон. Вона не дивилася на Мустафу, оскільки знала, що якщо подивиться у ці очі, то розплачеться перед ним. Зараз в її душі все переверталася.

– Там забито номер твоїх батьків, – промовив принц. – Це телефон, за яким вони можуть інколи з тобою говорити. Скажу лише, що його прослуховують. Надумаєш телефонувати кудись іще – втратиш зв'язок з батьками. Хочеш, щоб вони ще трішки прожили – будь хорошою донечкою! 

– Я тебе ненавиджу! – прошепотіла вона, знайшовши в собі сили нарешті поглянути йому у вічі. – Я проклинаю той день, коли вперше тебе побачила. Ти – тиран! Звір… який переступає через все святе!   

– Хіба я хоча б колись говорив, що мене потрібне твоє кохання? – запитав він.