Глава 6

Незнайома жінка велично впливла в кімнату й зупинилася, здивовано піднявши одну брову. За нею слідом вскочила Летиція, щось пояснюючи їй арабською мовою. Еві так і залишилася в ліжку, здивовано поглядаючи на відвідувачку. А та щось запитала арабською. Еві перевела погляд на Летицію, яка тупцювалася за спиною гості.

– Вона не знає… арабської! – пробурмотіла Летиція, запинаючись. – Підведися, невірна! Перед тобою королева Айше!

Евелін відкинула ковдру й встала з ліжка. На ній була довга до п’ят сорочка. Поріз нив, тому шкіра свербіла.

– Доброго ранку! – промовила вона зніяковіло, оскільки не очікувала, що її побачить в спальні принца сама королева Дубай.

– Це вона до мене? – фиркнула Айше, обдавши Евелін презирливим поглядом.

– Ти що? – аж взялася плямами Летиція. – Не смій говорити, поки тобі не дозволять або до тебе не звернуться!

– Це просто привітання й немає в цьому нічого ганебного! – промовила Евелін, потягнувшись за накидкою. – Не вважаю, що побажання доброго ранку можна розглядати, як образу!

– Ти що собі дозволяєш? Ти хоча б розумієш, з ким розмовляєш? – гаркнула королева Айше. – Ти тут ніхто! Пусте місце! Підстилка мого сина! Тож зібрали свої лахи й забралися з його палацу! Негайно!

Еві здивовано підняла брови, а щаслива усмішка з’явилася на вустах. Боже! Так просто? Роздратувати його матір, щоб її вигнали звідси геть. А вона складала план втечі, вигадувала, як обдурити Хайю та інших. А все можна було зробити набагато швидше й простіше.

– Ваша величносте, – звернулася до матері Мустафи Летиція. – Гостя його високості – вагітна! Тож…

– Мамо… доброго ранку! – в кімнату швидким кроком увійшов Мустафа, знайшовши очима Евелін й ніби зітхнувши з полегшенням. – Що ви тут робите від самого ранку?

– Що я тут роблю? – аж заверещала жінка. – Ти жартуєш, любий?

– Ви могли зателефонувати…

– Не могла! – гаркнула вона. – Вчора на тебе було скоєно напад. Гадаєш, я б всиділа на місці? Я хотіла ще вночі їхати сюди, та батько заборонив. Тож ледве дочекалася ранку…

– Мамо, люба, напад було скоєно не на мене, а на Евелін…

– На яку Евелін? – вона підійшла до сина й взяла його за передпліччя. – До чого тут якась Евелін?

Він кивком голови вказав на Еві, яка вже прямувала до дверей.

– То весь цей переполох через напад на твою підстилку? – не втерпіла й заверещала Айше. – Ти знущаєшся, любий? Ти звернувся до батька лише через те, що на якусь із твоїх численних дівиць хтось напав?

– Мамо, давайте всі заспокоїмося! – він обережно взяв її за плечі й направив до канапи. – Буде краще, якщо ви присядете й ми все спокійно обговоримо!

– Я все одно нічого не розумію, – буркнула вона. – Ти ж обіцяв, любий! Ти обіцяв, що у твоєму окремому помешканні не буде ніяких дівчат. І ти знаєш, що батько на це пішов, повіривши даному тобою слову. А тепер у твоєму ліжку невідомо хто спить, а в палаці ледве не вбивають дівчат…

– Летиціє, що там з приготуванням кімнати Евелін? – запитав він. – Перевірте всі приготування. А ти, люба, йди й присядь сюди. Ти ж не віриш, що тебе випустять з палацу попри наказ моєї матері?  

– Як накажете, ваша високосте!  – прошепотіла Летиція й зникла за дверима. – Прошу мене вибачити!

Еві важко зітхнула й пройшла до одного з крісел й присіла в нього.

– Ти збираєшся говорити в присутності цього невихованого дівчиська? – фиркнула Айше.

– Мамо, вона чекає від мене дитину… І я не можу відпустити її!

Королева оглянула дівчину прискіпливим поглядом так, ніби вперше побачила. Та в очах мелькала зневага, відраза та шок.

– Хто вона така? Звідки вона взялася? Як довго вона вже тут? – запитала з огидою Айше. – І ти впевнений, що вона могла завагітніти від тебе?

– Те, що я не королівської крові, не дає вам право говорити про мене в такому тоні..

– Знай своє місце, невірна!

– Мамо! – підвищив він голос. – Тепер вже нічого не вдієш, вона вагітна і ми маємо змиритися з цим фактом!

– Батько буде шокований твоєю брехнею! – підвелася вона. – Ти наслідуєш Маліка, так? Притягнув сюди оце руде та невиховане непорозуміння, обрюхатив її та вважаєш, що ми маємо на неї молитися, оскільки вона носить під серцем твою дитину? Тільки я тобі відкрию очі, любий! Шлях Маліка – це шлях в нікуди! І через оту його американську журналістку, твій батько втратив підтримку впливових людей! Я думала, хоча б ти в мене розумний? Надіялася, що станеш для батька підтримкою, надійним плечем. А що отримую натомість? Слабке нагадування Маліка, який через отаку ось дівицю втратив усе?

Еві зніяковіло дивилася на Мустафу, відчуваючи співчуття. То його життя теж не мед? Не так вже й добре бути принцом. Від нього всі чогось очікують і не дай боже не виправдати сподівань батьків.

– Мамо, мені дуже прикро, що я не виправдав ваші сподівання, але від власної дитини – я теж не відмовлюся! – промовив Мустафа, карбуючи кожне слово. – І подобається це вам з батьком чи ні, але Евелін залишиться в палаці до народження малюка…

– І що далі? Що буде далі, любий? – запитала вона, пройшовши до вікна та озирнувшись на нього. – Ти думав про те, що якщо Маліка не підтримає народ, то ти станеш черговим претендентом на корону? Гадаєш, людям сподобається принц, який має купу дітлахів, які йому плодять чергові коханки? Вважаєш, це додасть тобі довіри? Вважаєш, це змусить людей повірити в тебе?