Глава 5

Евелін спробувала зістрибнути з ліжка, але заплуталася в простирадлах, що дало можливість нападнику спіймати її. Таємничий відвідувач схопив її за волосся і притягнув до себе. Еві з переляку ледве розуміла, що відбувається. Холодне лезо ножа боляче врізалося в ніжну шкіру шиї. Перед очима промайнуло все життя. Сльози текли з очей, а руки метнулися до руки нападника й міцно стиснули зап'ясток. Та за дверима почувся крик і тупотіння ніг. Двері відчинилися кинувши промінь світла в темну кімнату. Рука незнайомця відпустила її й постать миттєво кинулася до балкона. А в кімнаті спалахнуло світло, яке засліпило дівчині очі. Вона опустила голову на постіль й схлипнула, прикривши очі.

– Евелін… шейхо, – почула вона поряд голос Хайї. – Боже! Лікаря сюди! На шейху напали!

Еві повільно відкрила очі, відчуваючи, як щось тепле повільно тече по шиї. Торкнувшись долонею до шиї, вона оглянула руку й здригнулася. Пальці були забруднені в кров. Її кров.

Жах скував все тіло. Рука затремтіла, а сльози в черговий раз полилися з очей.

Хайя допомогла їй сісти на ліжку, схопивши простирадло та притиснувши рану на шиї.

А навколо метушилися жінки, щось викрикуючи арабською. Біля її ліжка з’явилася заспана Летиція, руки якої тремтіли від жаху. Вона нажаханими очима оглядала розгардіяш, прикривши рота долонею.

– Аллах, Аллах! – шепотіла вона. – Як це могло статися?

– Я почула крик шейхи й кинулася сюди, – пробурмотіла Хайя, промиваючи рану дівчини на шиї. – Вбігла й помітила, як з кімнати хтось вибіг на балкон. А Евелін нерухомо лежала на ліжку.  

– Як двері на балкон виявилися відчиненими? – запитала Летиція, підвищивши голос. – Я маю доповісти його високості. Знаєте, що він зі мною зробить за це?

– Це я їх відчинила! – буркнула Еві, витираючи заплакане обличчя. – Там же навкруги охорона… Я не очікувала, що хтось наважиться проникнути в мою спальню…

А двері відчинилися й на порозі з’явився Мустафа. На ньому був розшитий якоюсь національною вишивкою халат.

– Що, шайтан би вас побрав, тут за крики? – гаркнув він, але побачивши гармидер на ліжку Еві, пір’я, яке валялося всюди й закривавлену сорочку дівчини,  закам’янів. – Що тут сталося, я запитую?

Дівчата потупили погляди й схилили голови в знак поваги.

– Летиціє, хтось дасть мені відповідь на моє запитання? – фиркнув він і пройшов до ліжка Евелін. – Чи ви всі води в рота набрали?

– На вашу… гостю було скоєно напад! – промимрила Летиція. – Нападник ледве не перерізав їй горлянку… 

– Що? – аж зблід Мустафа. – Ви якого біса тут всі робите? У вас під носом ледве не вбили жінку, яка виношує мою дитину… Де начальник служби безпеки? Негайно його до мене! Негайно, я сказав!

Він присів перед нею, взявши її закривавлені долоні у свої руки.

– Дуже злякалася? – запитав він доволі ніжним голосом, дивлячись прямо у вічі.

– Так, – прошепотіла вона. – Я думала, він мене вб’є…

– Відведіть її до моєї спальні, – наказав він. – Тут працюватиме охорона. Маємо виявити, як він проник сюди та куди подівся…

– Він вискочив на балкон…

– Це другий поверх, – промовив він, озирнувшись на двері балкону. – Не міг же він стрибнути вниз. Там охорона! Його ж мав хтось бачити…

– Заберіть її звідси! – гаркнув він. – І очей з неї не спускайте, до того часу, поки я не прийду. Якщо хоча б волосина впаде з її голови, накажу всіх стратити. Ви хоча б розумієте, що могло  статися? В палац принца проліз нападник і ледве не знищив мою майбутню дитину. Гріш ціна моїй охороні в базарний день. 

А в кімнату квапливо увійшла жінка похилого віку, щось бурмочучи під ніс. Привітавшись, поставила валізу з ліками на ліжко й оглянула рану на шиї.

– Поріз не глибокий, – промовила вона. – Заклеїмо й скоро затягнеться. Дівчина скоріше злякалася, тому її всю трусить!

– Дайте їй заспокійливе, – наказав Мустафа. – Вона вагітна!

Жінка підняла на нього здивовані очі, а він оглянув її постать й фиркнув:

– Я знаю закони Дубай! – він пройшов до дверей балкона. – Але сподіваюся, ви триматимете язика за зубами. Вам ще доведеться вести її всю вагітність та приймати в неї роди, тож винагорода вам забезпечена.

– Домовилися, ваша високосте! – пролепетала жінка, схиливши голову в повазі до нього. – Зараз заклеїмо пластиром шию й накапаємо дівчині заспокійливе.

– Як він відчинив двері? – подав з балкона голос Мустафа. – Вони не пошкоджені…

– Це я їх відчинила, бо задихалася, – подала голос Еві. – І крутилася з боку на бік…

– У вас безсоння? – запитала лікарка.

– Так…

– Ну схоже це й врятувало твоє життя! – промовив Мустафа, увійшовши в кімнату.

– Я дам їй снодійне, – кинула лікарка. – Приймати лише три каплі на стакан води…

– А якщо більше? – запитала Евелін. – Це зашкодить дитині?

– Ні! Це рослинний препарат на травах. Він не зашкодить малюку, – вона дістала з валізи пляшечку з ліками. – Якщо перевищите дозу на декілька крапель, сон буде міцнішим. Тільки й всього!

– Добре! – промовила Еві. – Дякую!    

Після всіх процедур, Евелін в супроводі декількох дівчат пройшла коридорами палацу. Коридори вузькі, але застелені м’якими килимами. Ноги так і потопають в їх ворсі. Вона помітила, що біля її кімнати стоїть гурт міцних чоловіків, які оглядали її зацікавленими поглядами. Хайя накинула на неї накидку, щоб приховати її волосся від поглядів охоронці, які стояли по всьому шляху до спальні Мустафи.