Глава 3

Мустафа змужнів і став ще ширшим в плечах. Оскільки принц був вищим за неї на цілу голову, то дівчині довелося дивитися на нього знизу вгору. Які у нього були неймовірні очі! Насиченого кольору темної смоли, здавалося, вони веселилися, хоча вираз його висіченого з каменю обличчя при цьому залишився незмінним. Принц нагадував собою пантеру, що вичікує свою жертву. Евелін, на секунду, подумала, що повинна б відчувати страх, але навпаки, хвиля найсильнішого бажання облила її з ніг до голови. Та й принц явно не залишився байдужим.

Від неї не сховався його погляд, прикутий до її білосніжної шиї, напівприхованої високим комірцем сорочки. Еві помітила і те, що очі його опустилися нижче, туди, де під тонким шовком сорочки виступали соски. Глибоко зітхнула, знаючи, що груди при цьому спокусливо підіймаються та опускаються. Усміхнувшись про себе, вона сором’язливо потупила очі, а потім схилила голову, вітаючи особу королівської крові. Ну не реверанс же перед ним вимальовувати?

– Ось коли, значить, ти згадали про пристойність, – пролунав глибокий, звучний голос, від якого, здавалося, стрепенулася кожна клітинка її тіла. – Підніми очі!

Піднявши голову, Еві крадькома оглянула зовнішність принца з-під довгих вій.

Губи стиснуті, обличчя напружене, погляд сталевий – чимось особливо незадоволений. Але варто було ризикнути. Піднявши голову, вона гордовито розправила плечі.

– Може поясниш, що за гру ти затіяла? – пирхнув він. – Я повинен представити тебе персоналу, який буде піклуватися про тебе на протязі всієї вагітності. А ти, як завжди, норовлива й самозакохана! Хочеш, щоб все крутилося навколо тебе, Евелін?

– Це можна зробити й пізніше! – відрізала вона.

Його брови поповзли вгору, погляд в цю ж хвилину стає сталевим, а рот відкривається від несподіванки.

– Це не тобі вирішувати, коли мені тебе представляти! Якщо надумали командувати мною, дуже не раджу цього робити! Тут я віддаю накази, а ти підкоряєшся і по-іншому ніяк! Вирішила, що тобі все дозволено? Помиляєшся, моя люба! Я за дві секунди відправлю тебе до в’язниці, і всім домовленостям кінець!

– Це ваше право! – промовила Еві спокійно, прагнучи не виказати свого страху. – Але я хочу, щоб ви знали, мною командувати ви теж не будете! Я не ваша прислуга, не ваша наложниця, я – жінка, яка носить під серцем вашу дитину! Тому заслуговую поваги!

Якби його погляд міг стріляти, він би розніс її на шматки.

– Хіба я не шанобливо поставився до вашої персони, моя люба? – здивовано запитав він. – Я запросив тебе вниз  і хотів представити, як того вимагає протокол. Тільки ти доволі примхлива особа, яка влаштовує проблему на порожньому місці!

– Невже? – здивовано посміхнулася Еві. – А те, що я тут, як заручниця? Це не здається вам неввічливим стосовно мене? Чи ваш королівський протокол це допускає?

– Ми вже обговорювали цю тему! – відрізав він. – І я не збираюся знову переливати з пустого в порожнє. Після народження дитини, я й секунди тебе тут не триматиму! А зараз, ну вибач, люба, але ти носиш під серцем особу королівської крові! Тож хочеш цього чи ні, але ти залишишся тут!

З цими словами він повернувся і рушив до дверей. Вже біля самих дверей він розвернувся і, кинувши вбивчий погляд в її сторону, вимовив:

– Вечерю тобі подадуть в апартаменти! Не перевантажуй своє зарозумілість, щоб спуститися на вечерю! Ми ще не заслужили вашої поблажливості для звичайної вечері з простими смертними!

І зник. А вона так і залишаюся стояти з відкритим ротом. Господи! Яка нечемність! Як так вийшло, що за декілька місяців він перетворився  в неосвіченого та огидного хама!? Думає, її образить така поведінка? Та пішов він до біса разом зі своїм персоналом і всім своїм королівством. Нехай вечеряє наодинці, скільки душі влізе!

Нікчема!

А в кімнаті вже з’явилася невисока худенька дівчинка, яка мовчки підхопила її речі й почала розвішувати у шафу.

– Як вас звуть? – запитала Еві.

Дівчина злякано озирнулася й завмерла на місці, розширивши від подиву очі.

– Хайя…

– Ви давно тут працюєте, Хайє?

Дівчина знітилася, оскільки червоні плями сорому повільно поповзли вилицями дівчини.

– Мене взяли сюди… доглядати спеціально… за вами…

– Зрозуміло! – Еві окинула дівчину поглядом і вийшла на балкон.

Місто здалося таким фантастичним, ніби з якогось фільму. Еві обережно взялася за поручні й глянула вниз. Під’їзна алея, купа озброєних чоловіків, які снують з однієї сторони в іншу, та розкішний двір для прогулянок. Алеї викладені якимось дивним камінням, а височенні дерева можуть сховати від сторонніх очей. Потрібно буде оглянути цей двір, можливо вдасться втекти?

– Ваша високосте… вечеря готова, – почула вона за спиною.

Еві повільно озирнулася й примружила від презирства очі.

– Як ви мене назвали? – фиркнула вона.

– Ваша… високосте… Вибачте!

– Я не маю королівського титулу, тож не називайте мене так. Моє ім’я Евелін. Можна Еві… 

– Я не можу звертатися до вас на ім’я!

– Чому?

– Ви носите під серцем дитину нашого принца…

– І?

– І… для нас ви… майже… принцеса… шейха…

– Кхх… дурниці! – не втрималася Еві. – Я прошу, щоб до мене зверталися за ім'ям. А ці ваші умовності залиште для справжньої шейхи!

Дівчина покірно кивнула, тож Еві увійшла до кімнати й роздратовано зупинилася посеред кімнати. Їй накрили низький столик, навколо якого розкидані різнокольорові подушки. 

– Це що таке? – повернулася вона до дівчини. – Мені потрібен звичайний стіл, за яким я буду нормально вечеряти. Я вагітна, тож…

– Зараз все виправимо! – пробелькотіла дівчина й швиденько зникла з кімнати.

Поки до її апартаментів вносили стіл зі стільцями, Еві шукала в сумці телефон. Схоже, його забрали? Дідько! Вона відрізана від всього світу. Навіть за допомогою немає до кого звернутися.

Вона важко зітхнула й спокійно всілася за стіл. Вечеря проходила в повному мовчанні. Апетиту не було, а в голові крутилася думка, що вона тут надовго. Дурепа! І потрібно ж було самій приїхати сюди й потрапити в лапи Мустафи? Це ж треба було утнути таку дурницю?