Глава 3

Жанна прокинулася рано-вранці. Сон ще тримав її в обіймах, але думки про майбутнє не давали спокою. Серце калатало швидше, ніж звичайно, а маленьке полум’я всередині наче нагадувало: шлях тільки починається.

Жанна завжди знала, що відрізняється від інших. Вона могла відчувати речі, які інші ігнорували, бачити те, що було приховане від очей звичайних людей. Саме тому перед нею з’явилися привиди предків — лише вона могла спілкуватися з ними, а батьки та Навірій навіть не підозрювали, що хтось був у кімнаті.

Навірій уже спускався сходами, підсміюючись:
— Ну що, сестричко, готова стати великою магесою?

Жанна тільки кинула йому погляд, а батьки мовчки сиділи за сніданком, обмінюючись короткими кивками. Вона відчула, що теперішній світ, навіть знайомий дім, уже не буде колишнім.

Раптом кімнату заповнили знайомі тіні. Привиди зібралися навколо Жанни, ніби чекали сигналу для нових інструкцій.
— Добре, — промовила Марія, — сьогодні ми почнемо готувати тебе до подорожі.

— Я вже сказала, що це ризиковано, — бурчала Лія. — Онучка ще й дня не протримається!

— Не слухай її, — зауважив прапрадідусь. — Ми підтримаємо тебе. Іди вперед, і в тебе все вийде.

Дмитро кивнув і додав:
— Тобі знадобляться деякі речі. Склади невелику сумку: вода, їжа, щось для магічного захисту. Ми дамо тобі підказки, як знайти старого мага.

Анатолій і Лідія кивнули, підтверджуючи план.

Жанна глибоко вдихнула й спробувала зосередитися на силі всередині себе. Тепло знову почало розгоратися, рука тремтіла. Вона намагалася направити його у невидиму кулю світла, але енергія вибухнула маленьким спалахом, підкидаючи пару предметів із столу.
— От бачиш? — сказала Марія, усміхаючись. — Потенціал є. Тепер ми точно знаємо, що ти можеш навчитися керувати даром.

— А якщо я знову не зможу? — тихо запитала Жанна.

— Тоді ми будемо поруч і допоможемо, — промовив прапрадідусь. — Але вперше треба зробити крок самій.

Жанна кивнула. Усередині нарешті запалав маленький промінь впевненості. Вона знала: попереду небезпечний і довгий шлях, але тепер у неї є план, наставники і підтримка — навіть якщо вони привиди.

 Жанна зняла ковдру й спустилася на підлогу. Привиди оточили її, як невидимий щит.

— Спершу ми навчимо тебе базових вправ з контролю, — сказала Марія. — Ти не підеш у подорож некерованою.

Лія бурчала щось собі під ніс, але залишалася поряд. Дмитро подав Жанні невелику шкіряну сумку.

— Візьми це, — сказав він. — Вода, їжа на кілька днів, перший набір для захисту. А ми розкажемо, як користуватися амулетами.

Анатолій і Лідія передали Жанні кілька сувоїв із позначками, які показували безпечні способи випускати енергію.

— Почнемо з найпростіших речей, — сказала Марія. — Спробуй сконцентрувати силу на маленькому об’єкті.
Жанна взяла перо з письмового столу. Вона глибоко вдихнула й направила енергію всередину. Спочатку нічого не відбулося, потім перо тремтіло, а в повітрі з’явилася слабка іскра світла.

— Добре! — вигукнула Марія. — Ти відчула контроль, хоч і маленький.

— Якщо я можу так із пером, — запитала Жанна, — то зможу й під час подорожі?

— Саме для цього ми і тренуємо, — відповів прапрадідусь. — Але треба терпіння. Кожен день маленькі вправи, і сила стане твоєю.

Лія бурчала, але її тон став м’якшим:
— Не зупиняйся, онучко. Навіть якщо здається складним.

Дмитро розгорнув стару карту.
— Подорож довга і небезпечна. Ти маєш пройти через ліс Ейран, обійти річку Фурія і знайти печеру, де живе старий маг. Ми підкажемо орієнтири.

Жанна уважно слухала. Кожне слово, кожна порада відчувалася життєво важливою. Вона почала складати сумку, перевіряти амулети і сувої, відчуваючи, як всередині полум’я сили стає теплішим.

— Я готова, — тихо сказала вона, — навчатися і йти далі.

— І ти не одна, — промовив прапрадідусь. — Ми будемо поруч, навіть якщо наші тіні залишаться тут.

Жанна посміхнулася. Нарешті вона відчула, що невидимий світ її предків допомагає їй стати тим, ким вона повинна бути.