Глава 2

Жанна разом із сім’єю приїхала додому. Їй здавалося, що навіть слуги дивляться на неї з німим докором. Вона піднялася на другий поверх, лакей заніс її валізу, і дівчина закрилася у своїй кімнаті. Сіла на ліжко й заплакала — таке вона дозволяла собі тільки наодинці.

Раптом почувся жіночий голос. Жанна впізнала його: це був привид її прабабусі Марії, яка померла у 35 років.

— Що сталося? Чому ти плачеш? — запитала Марія.

— Мене відрахували з академії через некеровану силу. Це кінець… Я не отримаю диплом, я тепер ніхто, — тихо відповіла Жанна.

— У мене таке теж було, — промовила Марія. — Я навчилася у одного старого мага, який живе не одну тисячу років. Він відлюдник. Якщо погодиться тебе навчити, ти зможеш керувати своєю силою. Він досі живий.

— Та чи є у нього сила навчити її? — пролунав інший голос. Це була прабабуся Лія, за життя свекруха Марії. Навіть після смерті вони не могли знайти спільну мову, і суперечки час від часу спалахували.

    
— Він її навчить, це точно! — вигукнула Марія.

— Ой, Маріє, нічого ти не тямиш! — відповіла Лія.

Почалася сварка, і Жанна більше не слухала.

— Що тут відбувається? — пролунав голос.

Це був прапрадідусь Жанни, чоловік Лії. Незабаром підійшов і чоловік Марії, Дмитро. А ще трохи пізніше — Анатолій та Лідія, батьки Марії.

На щастя, вони швидко заспокоїли Лію й Марію та вирішили, що краще подумати над тим, як допомогти Жанні.

  Жанна сиділа на ліжку, обіймаючи коліна, і тихо слухала, як привиди обговорюють її майбутнє.

— Добре, — промовила Марія, заспокоюючись, — якщо він погодиться навчити її, це буде єдиний шанс.

— Ти, звісно, не знаєш всіх деталей, — бурчала Лія, але її тон став м’якшим, — але якщо це допоможе онучці, варто спробувати.

— Ми можемо підготувати її до подорожі, — встав Дмитро. — Пояснити, як знайти його та що чекати.

Анатолій і Лідія кивнули, підтримуючи цю ідею.

Жанна підняла голову. Серце билося швидше.
— Можу я справді контролювати свій дар? — запитала вона тихо.

— Так, — відповіла Марія. — Але це залежить від твоєї рішучості і терпіння.

— А якщо не зможу? — спитала Жанна.


— Тоді ми будемо поруч, — промовив прапрадідусь. — Допоможемо тобі, як змогли допомогти нам у своєму житті.

Жанна відчула дивне тепло всередині, ніби маленьке полум’я почало розгоратися знову. Вона знала: цей шлях буде складним, але тепер вона не самотня.

— Добре, — прошепотіла Жанна. — Я спробую.

— Тоді почнемо готуватися до подорожі, — сказала Марія, і решта привидів кивнула.

Її нове життя починалося — із надією, страхом і маленьким полум’ям сили, яке нарешті могло стати під контролем.