3.3

-Праматір, що з нею!?? - Долинуло шепітом до мого вуха.

-Дай ще води. Хутчіше! Здається, вона приходить до тями...

Я поволі відкрила повіки.

В мій рот по краплині вже вливав воду Локі. 

Моє тіло було на підлозі, шия – мокра, а руки – охлялі, ніби не мої. Та попри знесилений стан, я учуяла запах страху. Він заполонив мою келію важким гелієм чим викликав стрімку нудоту, от тільки шлунок був пустим...

-Локі, благаю, швидше! Вони можуть спуститися сюди будь-коли, якщо щось запідозрять! -  Здається, той інший теж був чоловік. Я не бачила його обличчя, та чула його глухий тембр. Він боявся, але лише за власну шкуру.

-Зараз. - Молодий перевертень швидкими рухами обтирав рукавом своєї сорочки  моє чоло, шию, груди, поки інший стояв на стражі. В очах Локі хлюпотіло хвилювання і... оте "щось", що я не вміла розпізнати.

Я хапнула ніздрями важке повітря і одразу ж вловили запах печені. 

М'ясо! Молода вівця? Сочна, ароматна, з травами і солодким коренем.

Мої нутрощі зжалися і Локі це почув.

-Не їж багато. Тобі може стати зле. - Він вимовляв це стисло, намагався бути байдужим, але я вловила — це не так.

Я поволі кивнула.

-Я одягну тобі ось це. - В його руці перед очима був нашийник. Той самий.

Моє тіло зреагувало перше за розум: я відсахнулася. Відскочила від нього, як від демона темряви...

-В ньому немає ні голок, ні отрути. Лише магія, яка імпульсами буде тебе сповіщати про надміру виведеної власної сили. 

-Для чого? - Запитала, шукаючи в його очах правди.

-Щоб ніхто не здогадався що у тебе хтось був. Я знаю, що до тебе за весь цей час ніхто не спускався. 

Я не вірила йому. Оте невпізнане мною "щось" в його очах, у погляді, мене лякало.

-Я не хочу... - Прошепотіла здавлено.

Він дивився на мене, здавалося цілу вічність. Але не в очі. Він розглядав мене зосередженим, гострим поглядом ворога, який не прощає.

Я втиснулася в стіну. 

З-за кутка моєї келії почулося важке зітхання і Локі заговорив знову.

-Нейро... я лише хочу допомогти. Тобі. Вижити. Розумієш? Ми всі тут ризикуємо життям заради чогось. Я не маю наміру заподіяти тобі шкоди. Зараз. Але так ми зможемо контролювати твій стан... - Він знову запнувся. Ніби чогось недомовляв. Не хотів казати. 

-Хто ми? - Я не боялася зорового контакту з ним, однак, влізти в його мізки мені не вдалося.

Локі зітхнув так, ніби важіль смерті придавив і його.

-Я і мій клан. Нейро, у нас мало часу. Сюди може спуститися будь-хто і тоді мене не пошкодують. Як і тебе.

Я це знала. 

-Я хочу переконатися. - Мовила я. 

Локі протягнув мені ремінець. 

Він не зводив погляду з мене, поки я дивилася своїм магічним зором на цей шмат шкіри... Мій зашморг...

 Голок дійсно не було. Магія світла була вплетена між грубих ниток тонкої тканини. Я вперше вдихнула і видихнула... Судомно. 

Я повірила йому, але ще не довіряла. Скупа сльоза скотилася моїм обличчям, коли його вправні пальці знову торкалися моєї шкіри на шиї. А потім його руки подали мені їжу. 

У нас було мало часу. Я їла мовчки. А коли завершила своє трапезування запитала. Вперше без страху.

-Чому по мене не приходять? 

-Тебе бояться, Нейро. Ти ...Аґіеррі. Проте тобою жадають користуватися. Мій клан впевнений, що ти зламана. Вони хочуть прибрати тебе, аби не підставляти інших під небезпеку. Однак я бачу перед собою сильну дівчинку, страх якій не віданий. Я переконаний, що не помиляюся зараз... - Його погляд, як меч, проткнув мене наскрізь. Та він продовжив свої упередження. - Твій зір... в деталях бачить горизонт, а слух сягає кордонів Даргена, де чітко вхопить мову кожного... 

Локі покосився на ґрати, які в цей час були відчинені, але я побачила в його погляді пересторогу – він не довіряв тому, іншому.

Локі брехав. Чогось надто важливого не говорив, я це вчувала з-поміж його слів... 

Кроки над нами привернули мою увагу перш, ніж він продовжив свою мову.

-Сюди йдуть. - Мовила я байдуже. 

-Я ще прийду. Нейро... - Він хотів щось сказати, та його страх в очах сказав за нього — він боявся, щоб я не продалася за шмат м'яса...

Локі пішов. Опустив голову і просто пішов, залишивши мені відчуття сили і ненависті...