3.2

Тієї ночі я більше не заснула. Але втриматися від спокуси скористатися силою, не змогла. Я випустила її. 

Полум'я на моїй долоні грало всіма барвами ранкової зорі. Та обличчям текли тихі ріки сліз.

Хотілося вже використати магію! Звільнитися з цього пекла! Та невідомість лякала ще більше.

Я дмухнула в полум'я і воно зникло, а сама опустилася на край лежака. 

Думки не покидали мене і на мить. Я ніяк не могла уявити яким міцним міг би бути мій сон, коли з мене ніби-то знімали нашийник?

 Та брехати довелося не скоро...

 До мене дуже довго ніхто не приходив. Мій шлунок знову почав стискатися, а сили покидати. Я хотіла їсти, а ще більше пити. Та разом з тим поглянути в очі тому, хто мені обіцяв м'ясо — Локі, чиї кроки навіть не відлунювали. 

Мене це злило, я ледве стримувала свого голодного звіра, що лютував в мені, бо знала, що добром мені це не вильється.

Безсилля побороло. Я провалилася в сон...

-Звільни її. - Голос який я почула лунав ніби звідусіль. 

Я озирнулася. Нікого.

Приміщення були не знайомі мені. 

Це був обширний коридор з безліччю відгалужень, ходи яких зникали в темряві. Смолоскипи на стінах обабіч мене своїми вогняними язиками лизали мокрий камінь, ніби цівка води була для них їжею. Висока, куполовидна стеля, прикрашена фресками, збирала в себе відлуння кожної розбитої краплини. І я затамувала подих...

Так, мене полонив страх, бо я вперше виявилася невідомо де. Попри волю... 

-Ні. - Це сказала Вона — Відьма. Мелітана. І я завмерла.

-Подумай сама... - Крижана, пекуча злість проривалася крізь простір, торкаючи прозору мене холодом. - Якщо той, про кого ти мрієш виявиться дитям самого Джерела, то вона сама нас приведе до нього. Вона ж мати... 

-А якщо це не вона!? -Дзвінкий шепіт Меліти ніби рвав матерію на шмаття! - Тоді ми втратимо єдину надію на вільне, безтурботне життя під цим небом, Ягоре! Вона скористається магією і ти її більше не побачиш. Краще знайди мені його. Я відчуваю — це дитя здатне гори звернути! І воно має бути моїм. Нашим!

-Ти навіжена! Знайти дитя нехай і на континенті – все одно, що знайти голку в копиці сіна!

-То роздмухай сіно! Зроби так, щоб тобі дитя самі хоронителі принесли! Віддали, як плату за шмат м'яса!.. - Відьма не просто злилася, вона кричала тишею! Вона – ненавиділа і жадала...

Моя тінь ступила лише крок. Але подумки хотіла б бути подалі від цих двох. І я – провалилася... 

Але не в темряву, ні! Я опинилася... у бібліотеці! 

Вперше моя сила показала ще одну свою грань -моє буття в сні залежить від моїх потреб цього моменту! А потребувала я... знань? 

Безтіла я – спохватилась. Тепер перед моїми очима десяток дерев'яних стелажів з купами хаотично складених фоліантів! Вони були всюди: на підлозі, високих полицях, двох столах під єдиним вузьким стрілчастим вікном, і навіть під самими дверима, від яких іскрилась магія амбрі.

 Складалося враження, ніби їх сюди поскидали похапцем і навічно запечатали!

Я почала вдивлятися в назви. Рукописи, древні магічні заклинання, стоси різних родоводів... 

"М'ґейлі"- прошелестіло повітря моїми вустами... 

Так, серед гори родоводів була і та, на яку я позарилась: "Клан М'ґейлі" виднілося чорнило на пожовклому від часу пергаменті. Та щоб дістати її ‐ потрібне було фізичне тіло, а не дух. 

Моє зітхання зрушило хіба що пилинки. А потім я відчула поштовх...

Здалося, ніби мене тягне якась невидима сила – спершу спина, волосся, а потім руки, слідом ноги... Повітря навколо прийшло в рух. З глибини вузької бібліотеки, гробниці знань, шерех, який щомиті змінювався на звуки, схожі на тріскіт живого вогню. 

Черговий потяг і я втратила рівновагу. Впала. Але в наступну мить мене ніби вакуумом потягло назад, по відчуттях, але не в дійсності. Перед очима мінялася реальність картинка за картинкою, тож я зрозуміла, що моє тіло хтось намагається розбудити. Як тоді, в далекому дитинстві, коли я зависла в цитаделі Білого Королівства при спостеріганні за Відьмою. Тоді мою душу в тіло силоміць притягла Наступниця.

 Зараз я не бажала повертатися, намагаючись вхопитися хоч за щось! Але рухи мої, зрозуміло ж, були даремні.

Дійсність настільки швидко змінювала образи та пейзажі, що мені довелося змиритися. Я спостерігала за образами навколо мене, щоб відкарбувати в пам'яті цей шлях, аби повернутися до тієї самої бібліотеки, місця схову істиних таємниць та знань...