-Що?.. - Очі Відьми збільшуються від дивування. - Та як ти смієш перечити мені!?
І я падаю, відчувши на собі удар канчука.
- Ти мабуть, забулася з ким розмовляєш? Блохаста шкуро!
Чую свист батога і знову різкий пекучий біль припадає між лопаток. Дозволяю собі припіднятися, аби отримати ще один розпис на своїй спині, а потім втрачаю контроль над тілом і простеляюся долілиць. Та це ще не кінець.
- Вставай суко! - Крик її ріже вуха. Він гірше будь-якої зброї, та на мене вже не діє. Я намагаюся втратити свідомість, але, як на зло, залишаюся при розумі. Підіймаюся повільно, аби заробити ще один копняк, та його немає, натомість тісні лещата підіймають мене в повітря і я з жахом усвідомлюю, що вона задіяла свою пітьму. Не знаю, може це й на краще, та все одно боюся. До смерті в гості не готова...
Відредаговано: 03.09.2025