Глава 70. Справа про нудне свято

Після успіху «Опери Скарбниці», король Аларік був у такому захваті, що вирішив: королівству потрібно більше веселощів. Він видав указ про заснування нового, найголовнішого свята — «Фестивалю Чудових Дивацтв». Але була одна проблема.

— Я не знаю, як це робити! — скаржився король, коли команда прибула до тронної зали. — Мої радники пропонують ті самі нудні речі: лицарський турнір, ярмарок, бенкет. Це не дивацтва! Це просто вівторок! Ви — експерти з хаосу та веселощів. Я призначаю вас офіційними організаторами. Зробіть щось... неймовірне!

Це було не завдання. Це був карт-бланш.

Елара розгорнула «Полотно Світу», яке тепер було не просто картою, а скоріше списком їхніх можливостей. — Отже, — сказала вона, і її очі горіли яскравіше, ніж будь-коли. — У нас є: армія щурів, що обожнюють сир; гноми, що можуть влаштувати беззвучний феєрверк; грифони, готові до польотів; співоча сойка; цілий оркестр інструментів, що налаштовуються самі; і Міністр Веселощів, який тільки й чекає нагоди щось утнути.

План народився сам собою. Це мала бути не просто вечірка. Це мала бути симфонія їхніх пригод.

У день фестивалю Перекотиполе перетворилося на сцену для найдивовижнішого шоу у світі.

Борн, використовуючи «Щит Абсолютної Байдужості», стояв у центрі площі, а в нього, не завдаючи жодної шкоди, влучали комети з солодкої вати, запущені Дзиґою.

Елара, за допомогою «Глини Творення», ліпила на очах у натовпу крихітних, живих істот, що співали й танцювали, а потім перетворювалися на смачне печиво.

Але головним диригентом цього хаосу був Тиміш. Він більше не боявся своєї незграбності. Він перетворив її на мистецтво.

Він піднявся на головну сцену. В одній руці він тримав «Диригентську Паличку Тиші», а в іншій — «Молоток Останнього Слова». — Пані та панове! — оголосив він, і його голос, посилений магією, рознісся над площею. — Дозвольте представити вам... Великий Фінал!

Він змахнув паличкою, і настала ідеальна тиша. Потім він легенько стукнув молоточком по сцені.

ВИ ВИКОРИСТАЛИ «МОЛОТОК ОСТАННЬОГО СЛОВА», ЩОБ ВИГРАТИ СУПЕРЕЧКУ З САМОЮ НУДЬГОЮ. АРГУМЕНТ: «СВЯТО МАЄ БУТИ ВЕСЕЛИМ». ПЕРЕМОГА.

І в ту ж мить почалося диво.

З неба, керовані грифонами, посипалися не цукерки, а м'які, сяючі квіти з Родючого Гаю. Королівський оркестр, що стояв на балконі, заграв ідеальну мелодію, а співоча сойка Гармонія, посилена «Перлиною Відлуння», співала соло, що змушувало плакати від щастя. З-під землі, залучені ароматом сиру, вискочили тисячі щурів, але вони не лякали, а виконували складний, синхронний танок, навчений самим Королем Щурів.

Апогеєм став беззвучний феєрверк гномів. У небі розквітали неймовірні візерунки світла, але замість гуркоту лунала лише прекрасна музика.

Це було ідеально. Це було весело. Це було абсолютно несподівано.

Коли останній спалах феєрверку згас, і натовп вибухнув оваціями, на сцені поруч з Тимішем з'явилася фігура. Вона не була схожа ні на кого, кого вони бачили раніше. Вона була зіткана з чистого зоряного світла і весело посміхалася.

— Непогано, — сказало створіння голосом, що звучав, як сміх мільярда людей одночасно. — Дуже непогано. Я знала, що не помилилася з вибором.

— Хто ви? — запитав Тиміш, хоча його «Серце Магії» вже підказувало відповідь.

— Я? — створіння зробило реверанс. — Можете називати мене Карма. І, Тиміше Горопашко, нам треба поговорити про твоє підвищення.