Глава 68. Справа про занадто веселе місто

Повернення до Перекотиполя було дивним. Ще на підльоті вони помітили, що головна вежа замку тепер пофарбована в яскраву рожеву смужку, а річка, що текла через місто, виблискувала і пузирилася, як лимонад.

— О ні, — промовила Елара, коли вони приземлилися. — Він почав.

Хаос, який приніс із собою Дзиґа, був не руйнівним, а... абсурдним. Коні на вулицях розмовляли вишуканою поезією. Міський дзвін тепер відбивав години, граючи веселу польку. А всі коти в місті раптом почали ходити на задніх лапках і ввічливо кланятися перехожим.

Спочатку це було весело. Але незабаром почалися проблеми. Лицарі не могли йти в бій, бо їхні мечі перетворювалися на гумові курки. Купці не могли торгувати, бо золоті монети постійно перетворювалися на шоколадні і танули на сонці.

— Це анархія! — скаржився капітан варти. — Ми не можемо нікого заарештувати, бо ґрати на в'язниці перетворилися на локрицю!

Вони знайшли Дзиґу на центральній площі. Він сидів на верхівці фонтану (з якого тепер бив полуничний молочний коктейль) і жонглював трьома речами: королівською короною, посохом Архімага і дуже здивованою куркою.

— Привіт, нудні! — весело пропищав він. — Як вам мої покращення?

— Дзиґо, ти руйнуєш світ! — крикнула Елара. — Я не руйную! Я роблю його цікавішим! — відповів дух хаосу. — Порядок — це так нудно!

Вони зрозуміли, що силою його не взяти. Він був чистою енергією веселощів. Борн спробував пояснити йому філософію балансу, але Дзиґа перетворив його бороду на солодку вату.

І тоді Тиміш, дивлячись на цього невгамовного духа, згадав про найнуднішу річ у світі. — Еларо, — прошепотів він. — Дай мені скриньку.

Він узяв «Колискову Скриньку». Але він не збирався нікого присипляти. Він підійшов до фонтану і відкрив її.

Полинула тиха, монотонна, ідеально передбачувана мелодія колискової.

Дзиґа завмер. Жонглювання припинилося. Він подивився на скриньку з виразом глибокого, непідробного жаху. — Що... що це за жахливий, нудний звук? — пропищав він. — Це називається порядок, — спокійно відповів Тиміш.

— Вимкни! Негайно вимкни! — благав Дзиґа, затикаючи вуха. — Я зроблю все, що завгодно!

ВИ ВИКОРИСТАЛИ АРТЕФАКТ «КОЛИСКОВА СКРИНЬКА» НЕ ЗА ПРИЗНАЧЕННЯМ. ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ДЛЯ ДУХА ХАОСУ НЕМАЄ НІЧОГО СТРАШНІШОГО ЗА МОНОТОННУ, ПЕРЕДБАЧУВАНУ МЕЛОДІЮ. ПРОБЛЕМУ ВИРІШЕНО.

Тиміш закрив скриньку. Дзиґа з полегшенням видихнув. — Гаразд, гаразд, ви перемогли, — пробурмотів він. — Жодної більше локриці замість ґрат. Але я не можу зовсім нічого не робити! Я ж помру з нудьги!

І тоді Елара, чий мозок ніколи не переставав працювати, побачила нову бізнес-можливість. — Добре, — сказала вона. — Ми укладемо контракт. Ти стаєш офіційним Королівським Міністром Веселощів. Ти зможеш влаштовувати невеликі, контрольовані дива. Дощ із цукерок на дитячі свята. Феєрверки, що співають. Але жодних більше розмовляючих коней.

Дзиґа задумався, а потім його очі засяяли. — Контрольований хаос? Це... це геніально! Я згоден!

З того дня Перекотиполе стало найдивовижнішим і найщасливішим місцем у світі. Тут іноді йшов дощ із зефіру, а статуї іноді розповідали анекдоти. Але все було в міру.

«Крамниця Чудес» знову відчинила свої двері, але з новою вивіскою: «Агенція з управління кризами та веселощами». І клієнти не забарилися. Адже світ, в якому є місце для невеликого, доброго хаосу, був набагато цікавішим. І в ньому завжди знаходилися нові, неймовірні проблеми, які могла вирішити лише одна команда. Команда «Неймовірної Удачі».