Глава 64. Справа про місто на лезі

Світ був цілим, але він не був маленьким. Покинувши знайомі землі, команда «Неймовірної Удачі» вирушила на захід, ведена не потребою, а цікавістю. Їхнім провідником було «Полотно Світу», яке тепер, після відновлення всіх кольорів, перетворилося на живу, самозаповнювану карту. Куди б вони не йшли, на ньому з'являлися нові річки, ліси та гори.

Через кілька тижнів польоту вони побачили диво, що не було позначене на жодній карті. Це було місто, збудоване на гігантському кам'яному мосту, що висів над бездонною прірвою. Але найдивнішим було те, що по один бік прірви розкинулася випалена, розпечена пустеля, а по інший — засніжена, крижана тундра. Місто, яке називалося Еквілібріум, існувало на межі вогню та льоду.

— Це неможливо, — прошепотіла Елара, коли вони приземлилися на центральній площі. — Ці дві стихії мали б знищити одна одну.

Мешканці міста, спокійні й мудрі, пояснили їм. У серці міста, у найвищій вежі, знаходився артефакт, відомий як «Серце Рівноваги». Він підтримував крихкий баланс, не даючи спеці спекти місто, а холоду — заморозити його. Але останнім часом баланс почав порушуватися. — Вдень на одній стороні вулиці сохнуть колодязі, а вночі на іншій — замерзають фонтани, — сказав їм мер. — Серце слабшає.

Вони піднялися до вежі. Артефакт являв собою дві сфери, одну з вогняного опалу, іншу — з крижаного сапфіру, що повільно оберталися одна навколо одної. Але їхній танок був нерівним, хаотичним. — Воно розсинхронізоване, — сказала Елара. — Йому не вистачає... фокусування.

Борн поклав руку на постамент. — Я відчуваю втому. Цей механізм працював тисячі років. Він виснажений.

Тиміш, чия удача тепер була звичайною, не сподівався на диво. Він почав уважно оглядати артефакт, використовуючи «Око Історика». Він не побачив жодних тріщин чи проклять. Але він помітив дещо інше. На постаменті, між двома сферами, була крихітна, ледь помітна виїмка, схожа на гніздо для маленької перлини. Вона була порожньою.

— Тут чогось не вистачає, — сказав він.

Мер зітхнув. — Так. Легенда каже, що колись у центрі була третя сфера — «Перлина Нейтралітету», що гармонізувала вогонь і лід. Але її вкрали багато століть тому. Без неї артефакт працює на межі своїх можливостей.

Це була безвихідь. Вони не могли знайти артефакт, загублений століття тому.

І тут Тиміш згадав. Він подивився на Елару, потім на Борна. Він не спіткнувся. Він не впав. Він просто дістав з сумки шматок сірої, непоказної глини. — Можливо, — сказав він, — ми не можемо знайти її. Але ми можемо її згадати.

Він простягнув «Глину Творення» Борну. — Борне, ти — уособлення балансу. Уяви її. Не як коштовність, а як ідею. Ідею ідеальної рівноваги.

Борн заплющив очі. Він узяв глину в свої величезні долоні. Він не намагався її ліпити. Він просто тримав її, наповнюючи своєю суттю, своєю філософією спокою. Сіра глина в його руках почала світитися м'яким, нейтральним, перламутровим світлом. Вона сама прийняла форму ідеальної, гладкої сфери.

ВИКОРИСТАНО АРТЕФАКТ «ГЛИНА ТВОРЕННЯ». СТВОРЕНО: «СФЕРА ГАРМОНІЇ». ЕФЕКТ: ІДЕАЛЬНО ГАРМОНІЗУЄ ПРОТИЛЕЖНІ СТИХІЙНІ ЕНЕРГІЇ В НЕВЕЛИКОМУ РАДІУСІ.

Тиміш обережно взяв теплу, пульсуючу сферу і поклав її у порожнє гніздо на постаменті.

Щойно вона стала на місце, танок вогню та льоду змінився. Хаотичні рухи припинилися. Вогняна та крижана сфери почали обертатися навколо центральної перлини плавно, гармонійно, як планети навколо сонця.

По місту прокотилася хвиля спокою. Спека на одній стороні стала м'якою і теплою. Холод на іншій — свіжим і бадьорим. Баланс було відновлено.

Мер дивився на них з благоговінням. — Ви не просто полагодили наше місто. Ви нагадали нам, що істинна рівновага народжується не з боротьби протилежностей, а з гармонії, що стоїть між ними.

Як нагороду, вони не отримали ні золота, ні артефактів. Їм подарували знання — давні карти, що вели ще далі на захід, до земель, про які не чув навіть Борн. Їхня подорож тривала. І тепер вони були не просто рятівниками. Вони були творцями.