Глава 51. Справа про забуту дорогу

Рішення було прийнято. «Крамниця Чудес» зачинила свої двері, але на них з'явилася нова табличка, написана акуратним почерком Елари: «Пішли у відпустку. Можливо, назавжди. Не турбувати».

Підготовка до подорожі була дивною. Елара, замість того, щоб пакувати гроші, збирала «набір для виживання»: Голку Долі, Ключ від Усіх Дверей, «Молоток Останнього Слова» та інші артефакти, які вони накопичили. Борн взяв лише свою сокиру і книгу. Тиміш, на подив усіх, виявився найпрактичнішим. Він спакував Кошик Вічної Булочки, надійний казанок і карту, подаровану картографом.

— Куди тепер? — запитала Елара, коли вони стояли на роздоріжжі за містом. Тиміш розгорнув карту. Вона була величезною і детальною. Його погляд блукав по знайомих назвах, а потім зупинився на тонкій, ледь помітній лінії на самому краю пергаменту. Вона вела в гори і була підписана вицвілим чорнилом: «До Сонячної Долини».

— А що це за місце? — запитав він. — Сонячна Долина? — Елара примружилася. — Ніколи не чула. Схоже, про неї забули навіть картографи.

— Шлях, про який усі забули, — промовив Борн, — часто веде до місць, які варто пам'ятати.

Вибір був очевидним.

Вони йшли кілька днів. Подорож була напрочуд спокійною. Жодних монстрів, жодних пасток. Навіть погода була ідеальною, завдяки Амулету Чистого Неба, який Тиміш тепер носив постійно.

Але на п'ятий день дорога, позначена на карті, просто зникла. Перед ними постала суцільна, непрохідна стіна з колючих, переплетених ліан, товстих, як рука Борна.

— Кінець шляху, — констатувала Елара. — Схоже, природа перемогла. — Або щось приховує, — сказав Борн, торкаючись шипів.

Тиміш підійшов до стіни з ліан. Він не спіткнувся. Він не впав. Він уважно оглянув її. Його погляд, натренований шукати дивні деталі, помітив те, що інші пропустили: крізь густе плетиво ледь помітно проглядала іржа.

— Там щось є, — сказав він. — Металеве.

Вони розсунули ліани і побачили її. Стару, масивну залізну браму, настільки поіржавілу, що вона, здавалося, зрослася з камінням. Замка не було, але вона була намертво заклинена.

— Навіть моя сокира її не візьме, — визнав Борн.

І тут Тиміш згадав. Він поліз у свою сумку і дістав маленький, сяючий кристал. — А це? — запитав він, простягаючи Драконову Сльозу.

Елара плеснула себе по лобі. — Звісно! Вона може розплавити будь-який немагічний метал!

Тиміш обережно підніс кристал до брами. Щойно він торкнувся іржі, метал зашипів і почав плавитися, як віск, стікаючи на землю нешкідливими, сріблястими краплями. За хвилину від брами не залишилося й сліду. Ліани, втративши опору, з шелестом розступилися, відкриваючи прохід.

Перед ними відкрився тунель, що вів углиб гори. З нього віяло теплим, квітковим ароматом.

ВИКОРИСТАНО ПРЕДМЕТ «ДРАКОНОВА СЛЬОЗА». НОВИЙ ШЛЯХ ВІДКРИТО. ОТРИМАНО ДОСВІД: +50 (ЗА КМІТЛИВІСТЬ).

Системне повідомлення було іншим. Не зеленим, не золотим. Простим, білим. Воно не було втручанням Всесвіту. Це було просто констатацією факту. Його власного досягнення.

— Ти це зробив, — сказала Елара, дивлячись на нього з новою повагою. — Не випадково. А тому, що згадав і подумав.

Тиміш посміхнувся. — Здається, я нарешті починаю розуміти, як працює цей світ.

Вони увійшли в тунель, що вів до невідомої долини. Їхня справжня пригода тільки починалася.