Глава 52. Справа про сонце, що втомлювалося

Тунель вивів їх не на гірський схил, а в місце, що суперечило всім законам природи. Вони опинилися у величезній, прихованій долині, оточеній з усіх боків неприступними піками. Але найдивнішим було світло. З вершини центральної гори, що височіла над долиною, лилося м'яке, золоте сяйво, наче там, угорі, застрягло маленьке, особисте сонце.

Повітря було теплим, а земля вкрита килимом із квітів, яких вони ніколи не бачили. По долині текли кришталево чисті струмки, а в повітрі літали птахи з пір'ям кольору дорогоцінних каменів. — Це... неймовірно, — прошепотіла Елара, забувши про бізнес-плани. — Це місце не позначене на жодній карті.

— Це місце, де час тече інакше, — сказав Борн, вдихаючи чисте повітря. — Я відчуваю спокій, що накопичувався тут тисячоліттями.

Невдовзі вони побачили мешканців долини. Це були люди, одягнені в простий одяг з тканини, схожої на сплетене сонячне проміння. Вони рухалися повільно, з якоюсь дивною, вродженою грацією. Коли вони побачили прибульців, то не злякалися, а підійшли з тихою цікавістю.

— Ми — Хранителі Сонця, — сказала стара жінка, чиї очі були кольору меду. — Ми давно чекали на гостей із зовнішнього світу.

Вони виявилися нащадками давнього роду, що прийшов у цю долину тисячу років тому, щоб охороняти її серце — Великий Сонячний Кристал на вершині гори. Але зараз їхні обличчя були затьмарені сумом. — Наше Сонце... втомлюється, — пояснила стара. — З кожним днем його світло слабшає. Наші ритуали більше не допомагають. Якщо воно згасне, наша долина загине.

Вони привели команду до підніжжя гори. Навіть звідси було видно, що сяйво на вершині тьмяне і нерівне, наче полум'я свічки на вітрі. — Ми не знаємо, що робити, — сказала стара. — Можливо, ви, люди ззовні, знаєте те, чого не знаємо ми.

Елара дістала «Око Історика», але крізь сяйво нічого не було видно. Борн намагався медитувати, але енергія кристала була занадто слабкою і хаотичною. Це була проблема, яку не можна було вирішити, просто спіткнувшись.

Тиміш стояв, дивлячись на гору. Він відчував дивний зв'язок з цим місцем. Він дістав з кишені свій Компас Істинної Потреби. Стрілка не вказувала ні на кого з них. Вона тремтіла, вказуючи точно на вершину гори.

— Здається, — сказав він, — наша найбільша потреба зараз — там.

Елара подивилася на крутий, майже прямовисний схил. — Туди неможливо залізти.

І тут Тиміш згадав. Він подивився на Борна, потім на Елару, і вперше за довгий час його обличчя осяяла не збентежена, а хитра посмішка. — Можливо, нам і не доведеться лізти, — сказав він. — У нас же є друзі з крилами.

НОВЕ ЗАВДАННЯ: «ЗАПАЛИТИ СОНЦЕ». ТИП: ЕПІЧНИЙ. ОПИС: ДІСТАНЬТЕСЯ ДО ВЕРШИНИ СОНЯЧНОЇ ГОРИ І З'ЯСУЙТЕ, ЧОМУ ГАСНЕ ВЕЛИКИЙ КРИСТАЛ. УМОВИ: ЦЕ ЗАВДАННЯ НЕ МОЖНА ВИРІШИТИ ВИПАДКОВО. ВОНО ВИМАГАЄ ВИКОРИСТАННЯ ВСІХ НАБУТИХ НАВИЧОК ТА АРТЕФАКТІВ.

Елара зрозуміла його задум. — Ти хочеш... викликати грифонів? Сюди? — А чому б і ні? — відповів Тиміш. — Настав час використати нашу репутацію.

Він дістав з сумки Свисток Варти, який йому подарував капітан. Він не міг викликати варту за межі королівства, але гучний, чистий звук міг долетіти далеко. Він підніс його до губ, готуючись дати сигнал своїм пернатим союзникам. Це була їхня перша справжня, свідома пригода. І вона обіцяла бути найяскравішою з усіх.