Глава 30. Справа про прокляте болото

Доступ до секретних архівів міста виявився менш захопливим, ніж уявляла собі Елара. Замість карт скарбів та таємних рецептів, полиці були заставлені старими податковими звітами та протоколами нудних міських засідань.

— Це наша найбільша потреба? — бурчала вона, гортаючи книгу скарг на якість бруківки за минуле століття. — Я починаю ненавидіти цей компас.

Саме в цей момент стрілка артефакту, що лежав на столі, завмерла. Вона вказувала не на сувій чи книгу, а на невелику дерев'яну скриньку, засунуту в найтемніший куток під полицею. Борн дістав її. Скринька не була замкнена. Всередині лежав лише один документ — старий, потрісканий акт на право власності.

— «Акт на володіння землею, — прочитала Елара вголос, — відомою як Туманні Трясовини, на схід від міста». І все. Жодних імен, жодних дат.

Архіваріус Еразмус, який супроводжував їх, здригнувся. — Туманні Трясовини? Але ж це прокляте місце! За легендою, там не росте нічого, крім смутку, а вода перетворює будь-який метал на іржу. Місто роками намагалося осушити це болото, але всі спроби закінчувалися невдачею. Цей акт нічого не вартий.

— Компас так не думає, — зауважив Борн.

Наступного дня вони вирушили на схід. Туманні Трясовини зустріли їх гнітючою тишею, запахом гнилі та густим, молочним туманом, що чіплявся за одяг. Земля під ногами була хиткою, а покручені, безлисті дерева нагадували кістляві руки.

— Чудово, — саркастично промовила Елара. — Ми — власники гектара депресії. Може, будемо продавати лікувальний бруд?

Тиміш, намагаючись обійти особливо велику калюжу, ступив на слизький, покритий мохом корінь. Його нога поїхала, і він, втративши рівновагу, почав падати.

Щоб не впасти обличчям у багнюку, він у паніці схопився за стовбур найближчого дерева. Дерево було старим, сухим і здавалося мертвим.

Але щойно долоні Тиміша торкнулися його кори, сталося щось неймовірне.

Дерево здригнулося. По його стовбуру пробігла зелена іскра. Сухі гілки раптом вкрилися молодим, смарагдовим листям. З землі навколо нього почали пробиватися сотні яскравих, невідомих квітів, що світилися м'яким світлом. Густий туман почав розсіюватися, і крізь нього пробилися сонячні промені.

Потім дерево... заговорило. Його голос був глибоким і скрипучим, як тисячолітня кора. — ...хто... розбудив мене?

Зі стовбура проявилося обличчя — два очі, схожі на бурштин, і рот, що нагадував тріщину в корі.

ЗАВДЯКИ ВАШІЙ ДІЇ «ПОСЛИЗНУТИСЯ І СХОПИТИСЯ ЗА ДЕРЕВО» (КРИТИЧНИЙ УСПІХ!), ВИ ЗНЯЛИ ДАВНЄ ПРОКЛЯТТЯ ІЛЮЗІЇ ЗІ СПЛЯЧОГО ДРЕВА. ДРЕВНІЙ СТРАЖ ГАЮ (РІВЕНЬ ???) КЛАС: ДУХ ПРИРОДИ. ОПИС: ПРАДАВНЯ ІСТОТА, ЩО ОХОРОНЯЄ ЦЕ МІСЦЕ. БУВ ЗАНУРЕНИЙ У МАГІЧНИЙ СОН ТЕМНИМ ЧАКЛУНОМ БАГАТО СТОЛІТЬ ТОМУ.

— Я... я не хотів, — пролепетав Тиміш, намагаючись відірвати руки від стовбура, але дерево лагідно тримало його.

— Ти приніс світло, — пророкотав Древній Страж. — Ти зняв пелену брехні, що покривала мій дім. Це не болото. Це — Родючий Гай. І я відчуваю в тобі право на цю землю.

Він повільно відпустив Тиміша. Навколо них туман повністю розсіявся. Вони стояли посеред неймовірно красивого гаю. Повітря було чистим і солодким, а земля під ногами була чорною і родючою.

Елара стояла з відкритим ротом, дивлячись на квіти, що світилися. — Це ж... Місячні Орхідеї! Ті самі, з яких робили зникаюче чорнило! А це... Срібні Дзвоники, з них роблять еліксири правди! Ця земля — скарб!

ВИ ОТРИМАЛИ У ВОЛОДІННЯ ЛЕГЕНДАРНУ ЛОКАЦІЮ: «РОДЮЧИЙ ГАЙ». ЦЯ ЗЕМЛЯ МАЄ УНІКАЛЬНУ АУРУ, ЩО ДОЗВОЛЯЄ ВИРОЩУВАТИ НАЙРІДКІСНІШІ МАГІЧНІ РОСЛИНИ.

Борн підійшов до Древнього Стража і шанобливо вклонився. — Ми будемо дбати про твій дім, мудрий духу.

Елара вже дістала свій незмінний блокнот. — Так! Новий бізнес! Ексклюзивне постачання алхімічних інгредієнтів! Ми станемо багатшими за короля! Багатшими за Гільдію Купців!

Тиміш обережно відійшов від калюжі, в яку ледь не впав. Він подивився на квітучий гай, на мудре дерево, на щасливу Елару. Його чергова невдача знову перетворилася на неймовірний успіх. Він починав думати, що, можливо, падіння — це його головний і найефективніший талант.