Глава 27. Справа про холодну кузню

Після того, як команда «Неймовірної Удачі» втрутилася у справи королівського двору, їхня слава досягла навіть підземних глибин. Одного дня двері їхньої крамниці відчинилися, і на порозі стояв гном. Він був кремезний, бородатий і виглядав так, наче на його плечах лежали всі проблеми світу.

— Ви — вирішувачі? — пророкотав він басом, що, здавалося, йшов із самих надр землі. — Мене звати Торбін. Я прийшов від імені нашого клану, клану Залізного Молота. Наш майстер... згас.

— Помер? — співчутливо запитала Елара. — Гірше! — відповів гном. — У нього зник Вогонь Натхнення! Глоїн Залізорукий, найкращий коваль нашого часу, творець легендарних мечів, тепер... робить ложки. Дуже якісні, але все одно ложки! Його кузня холодна, а серце — ще холодніше.

Проблема була серйозною. Без артефактів гномів королівство було б беззахисним. Команда вирушила до підземної фортеці гномів, розташованої глибоко під Шепітливими Горами.

Кузня Глоїна була схожа на застигле серце вулкана. Величезне горно було холодним, а на ковадлах лежали лише ідеально відполіровані, але абсолютно бездушні ложки. Сам Глоїн, сивий гном з руками, схожими на коріння старого дуба, сидів на стільці і сумно дивився у порожнечу.

— Немає іскри, — пробурмотів він. — Я дивлюся на метал, а бачу лише камінь. Я беру молот, а він важкий, як смуток.

Елара оглянула горно. — Жодної магії, жодних проклять. Це класична творча криза.

— Можливо, — сказав Борн, — досягнувши вершини майстерності, він зіткнувся з екзистенційною порожнечею. Коли всі форми створені, що залишається творити?

Тиміш, як завжди, не знав, що робити. Він стояв у кутку, намагаючись нічого не чіпати. Від нервів він почав крутити в руках Амулет Чистого Неба, який йому подарував Архімаг.

Раптом підлога під його ногою здригнулася. Це був не землетрус. Це просто один з гномів прокотив повз нього важкий візок, повний особливого, магічного вугілля, що мерехтіло, як зоряне небо. Тиміш від несподіванки відскочив убік і, звісно ж, зашпортався об власні ноги.

Він упав, а амулет вилетів у нього з рук.

ВИ ВИКОНАЛИ СТАНДАРТНУ ДІЮ «СПІТКНУТИСЯ». АКТИВОВАНО ПАСИВНИЙ НАВИК «УДАЧА 999999+». АНАЛІЗ НАЙБЛИЖЧИХ ОБ'ЄКТІВ...

Амулет, описавши в повітрі блискучу дугу, впав точно у візок із зоряним вугіллям.

— Ой! — вигукнув Тиміш. Він кинувся до візка, щоб дістати свою річ. Він нахилився над ним, але його нога послизнулася на розсипаному вугіллі. Він втратив рівновагу і з усього розмаху штовхнув важкий візок.

Візок покотився прямо до холодного горна і, вдарившись об його край, перекинувся. Усе зоряне вугілля, разом з Амулетом Чистого Неба, висипалося прямо в серце кузні.

— Обережно! — крикнув Глоїн, але було пізно.

Сталося дещо неймовірне.

Амулет, створений для управління енергією погоди, опинившись серед магічного вугілля, активувався. Він почав вбирати в себе приховану енергію вугілля, і в горні спалахнуло полум'я.

Це було не звичайне полум'я. Воно було не жовтим і не червоним. Воно було яскраво-блакитним, чистим, як літнє небо. Воно не обпалювало, а випромінювало м'яке, творче тепло.

Глоїн Залізорукий підвівся на ноги. Його очі, що хвилину тому були тьмяними, раптом загорілися тим самим блакитним вогнем. — Небесне Полум'я... — прошепотів він з благоговінням. — Легенда... Я думав, це лише казка.

Він, немов у трансі, підійшов до горна, взяв щипцями шматок звичайного заліза і поклав його у вогонь. Метал миттєво розплавився, перетворившись на сяючу, сріблясту субстанцію. Глоїн схопив свій молот, і по кузні рознісся дзвінкий, мелодійний удар. Іскра повернулася.

ЗАВДЯКИ ВАШІЙ ДІЇ «ВТРАТИТИ РІВНОВАГУ І ШТОВХНУТИ ВІЗОК», ВИ ВИПАДКОВО СТВОРИЛИ ЛЕГЕНДАРНЕ «НЕБЕСНЕ ПОЛУМ'Я». ТВОРЧУ КРИЗУ ГНОМА-КОВАЛЯ ВИРІШЕНО. РЕПУТАЦІЯ У КЛАНУ ЗАЛІЗНОГО МОЛОТА: +2000 (СВЯТІ, ЩО НОСЯТЬ ВОГОНЬ).

Торбін та інші гноми дивилися на Тиміша з таким обожнюванням, що йому стало ніяково. — Ми ваші боржники на віки вічні! — пророкотав Торбін. — Як нагороду, наш майстер Глоїн викує для вас один будь-який предмет! Будь-який!

Елара вже почала складати список, починаючи з «самозаповнюваного гаманця».

Борн дивився на блакитне полум'я. — Цікаво, — промовив він. — Щоб запалити вогонь у душі митця, іноді потрібно лише трохи чистого неба. І один дуже незграбний хлопець.