Глава 20. Щуряче таксі та несподіваний вихід

Писк Елари був жалюгідною пародією на справжній. Він пролунав у тунелі лунко і недоречно. — Ти серйозно? — прошепотів Тиміш. — Думаєш, це спрацює?

У відповідь з темряви почувся справжній писк — короткий, владний, запитальний. А потім у світлі ліхтаря з'явилася знайома постать Короля Щурів. Він дивився на них з явним здивуванням, мовляв, «чого вам знову треба, сирні боги?».

Елара, не гаючи часу, простягнула йому на долоні крихітний шматочок сиру. — Нам потрібен вихід, — прошепотіла вона. — Інший вихід. Швидко.

Гризун IV обережно взяв сир, з'їв його з гідністю монарха, а потім видав серію швидких наказів своїм невидимим підданим. Здавалося, нічого не відбулося. Але потім Борн, який стояв біля стіни, раптом відчув, як підлога під його ногою просіла.

Він відступив, і вони побачили, як один з каменів у підлозі повільно від'їжджає вбік, відкриваючи вузький, темний лаз, що вів униз.

Король Щурів кивнув у бік лазу, а потім розвернувся і зник у темряві, наче його й не було. — Він... він геніальний, — прошепотіла Елара. — У нього тут ціла транспортна система.

— Схоже, наш шлях лежить углиб, — сказав Борн, зазираючи в отвір. — У незвідані шари реальності цього замку.

Виходу не було. Вони один за одним спустилися в лаз. Це був не тунель, а скоріше нора — вузька і крута. Їм довелося повзти навкарачки. Через кілька хвилин повного мороку вони відчули свіже повітря і побачили попереду світло.

Лаз закінчувався невеликим отвором на рівні землі, прикритим кущем дикої троянди. Вони обережно вибралися назовні і зрозуміли, що знаходяться на задньому дворі замку, у місці, куди рідко хто заходив.

Але найцікавіше було не це. Вони опинилися прямо біля грифоньєра.

Величезні, величні створіння сиділи у своїх вольєрах, оточені квітами, які для них посадив Філіп. Самого Філіпа теж було видно — він щасливо розчісував гребенем пір'я на голові вожака зграї.

— Дивіться, — прошепотів Тиміш. — Наш садівник.

Саме в цей момент до вольєра підійшов сер Гектор Залізнобокий. Виглядав він роздратованим. — Гей, ти, квітникарю! — гукнув він до Філіпа. — Мені потрібен грифон! Найшвидший! Я лечу на кордон, маю термінове доручення від короля.

Філіп ввічливо вклонився. — Прошу вибачення, сер Гекторе, але Громокрил, наш найшвидший грифон, сьогодні не в настрої для польотів. Він віддає перевагу медитації серед ромашок.

— Мені байдуже на його настрій! — заревів Гектор. — Я наказую тобі осідлати його!

— Боюся, це неможливо. Він слухається лише тих, до кого відчуває повагу, — спокійно відповів Філіп.

Гектор побагровів від люті. Він підійшов до клітки і щосили вдарив по ній ногою. — Ти, дурний птахо-коте! Я наказую тобі летіти!

Грифон Громокрил повільно підняв голову, подивився на Гектора з абсолютною зневагою, а потім голосно і дуже влучно чхнув. Потік грифонячого слизу і напівперетравлених пелюсток ромашки обдав лицаря з голови до ніг.

ЗАВДЯКИ ВАШІЙ ПОПЕРЕДНІЙ ДОПОМОЗІ САДІВНИКУ ФІЛІПУ, ВІН НАБУВ ВПЕВНЕНОСТІ В СОБІ І НЕ ПІДКОРИВСЯ НАКАЗУ СЕРА ГЕКТОРА. ЦЕ СПРИЧИНИЛО ПУБЛІЧНЕ ПРИНИЖЕННЯ ВАШОГО ВОРОГА. РЕПУТАЦІЯ У ФРАКЦІЇ «КОРОЛІВСЬКІ ГРИФОНИ» ЗРОСЛА: +100 (ДРУЗІ НАШОГО ДРУГА — НАШІ ДРУЗІ).

Сер Гектор стояв, обтікаючи, під регіт кількох стражників, що стали свідками сцени. Він кинув на Філіпа сповнений ненависті погляд і пішов геть, голосно проклинаючи все на світі.

Філіп помітив трійцю, що ховалася в кущах, і вдячно їм посміхнувся.

Елара задумливо дивилася на грифонів. — Так, — промовила вона. — Служба доставки — це добре. Але служба повітряної доставки — ще краще.

Борн кивнув. — Політ — це метафора свободи. А також дуже ефективний спосіб переміщення з точки А в точку Б.

Тиміш дивився на величних створінь і думав про те, що його статус «Друг королівських грифонів» може виявитися набагато кориснішим, ніж він собі уявляв. Особливо, якщо йому колись доведеться дуже швидко тікати з міста.