Глава 1

О одинадцятій годині дідусь з бабусею поїхали на ярмарок. У ці дні фермери з усієї області звозять мед до міста. Тож я залишився один.

- Бувай, Коньяк. Ти за головного. - почув я перед тим як вони пішли.

Лежачи на спинці, я розмірковував що смачненького мені принесуть коли повернуться. Я люблю мед. Коли вони удвох надовго їдуть до міста, то завжди повертаються додому з безліччю всякої смакоти.

Раптом звук мотора і колес досяг моїх вух. Ще було занадто рано. Я перевернувся на живіт і подивився крізь щилини у паркані на джерело шуму. Жовта автівка заїхала у подвір'я сусіднього будинку. Господар відчинив двері і поперед нього з машини вилетів середніх розмірів біло-чорно-коричневий пес.

- А ось і я! - зухвало закричав він, несючись через дорогу.

- Марсик, стій! - господар спробував його зупинити.

Але пес, здавалось, нічого не чув - він вже був коло мого паркану. Марсик просунув мордочку через щелину.

- Ну зараз я до тебе доберуся.

Пес майже хвилину намагався пролізти між двома досками. Я втомився дивитись на його безуспішні спроби здолати перешкоду, і, повільно підвівшись, направився прямо до нього. Велика журба відобразилась у його очах, коли той зрозумів, що застряг.

- Готуйся, Марсик. Ти на моїй території.

- Тільки не це..

Я покрив мордочку зухвалого пса сотнею залихвацьких ударів. Від того він немов пробка вилетів з отвору. Піджавши хвоста, пес за мить перебіг дорогу, діставшись своєї хати.

- Я ще повернуся. - вигукнув він з безпечної відстані.

Аж раптом над Марсиком замайоріла постать його господаря. Чується, зараз хтось получить доброго прочухана.

- Скільки разів я тобі казав не вибігати на дорогу?!

- Ой-ой. - промовив пес збентежено наостанок.

- Йди до буди. Будеш сидіти там, доки я не повернуся.

З сумним поглядом Марсик дивився як господар прив'язує його до буди. Для такого активного пса то було найгірше покарання.

Це була вже моя 31 перемога на Марсиком без жодної поразки. Цей сусідський пес з'явився майже рік тому і чомусь вирішив, що я його головний суперник. Так він мене називає. З того часу він приносить купу незручностей. Кожен раз, коли Марсик помічає що я, ніби відволікся, він стрімголов мчить до мене в надії на легку перемогу. Але пес робить дві помилки. По-перше, гомін, який він викликає здатний підняти мертвого з могили. По-друге, він лише думає, що я відволікаюсь. Насправді, я завжди пильную, навіть коли відпочиваю. Марсик не має жодного шансу зненацька підійти до мене!

- Охороняй хату, Марсику. - чоловік сів за кермо машини.

Виїхавши з подвір'я, він поїхав у сторону міста. Пес з усіх сил намагався не дивитись в мою сторону. У той час я половив коників, полазив по дереву і вже думав відправитись у подорож до міста. Мені подобається інколи поблукати вулицями і подивитись на метушню людського потоку. Крім того, думки про мед не давали мені спокою. Я перестрибнув за паркан і пішов вздовж дороги. Але не встиг пройти і декількох метрів як білий мікроавтобус пронісся повз мене. Він різко загальмував посеред дороги. Одним стрибком я заскочив на гілку дерева, сховавшись за листям.

"Дезінсекційна служба" - я міг бачити великі літери на автівці. З неї вийшли двоє кремезних чоловіків в помаранчевій уніформі. Один з них крутив в руках якийсь пристрій. Він мав форму палаючого зеленим світлом куба.

- Датчики зафіксували сплеск енергії. Тут має бути носій. - командним голосом сказав чоловік з пристроєм в руках. Він був схожий на головного. - До роботи.

Чоловіки озирнулись навколо, ніби щось шукали. Другий чоловік відкрив ящик з інструментами і дістав з нього великий болторіз.

- В цій хаті. - промовив чоловік з пристроєм, вказуючи на сусідній будинок.

Пограбування посеред білого дня? Ну зараз Марсик їм покаже. Я подивився на сусіда. Той трусився від страху, дивлячись як перерізають ціп. Я майже забув яке він боягузливе цуценя. Ну очікувати чогось іншого було не варто. Зроби вигляд, що ти предмет інтер'єру, Марсику!

Відчінивши двері, чоловік залишив болторіз і дістав ніж. З ножем у руках він впевнено пішов до песика. Той, здавалось, побілішав від жаху. Марсик не міг зійти з місця. Його тіло ніби паралізувало. Невже грабіжники вирішили позбутися сторожового пса? Вони не бачать, що той прив'язаний? Безліч думок роїлися в моїй голові. Як я можу вплинути на ситуацію? Що маю зробити?

Допоки я розмірковував, чоловік підійшов до пса в притул і  одним махом перерізав мотузку. Схопивши Марсика лівою рукою, він швидко повернувся до автівки. Пес намагався кусати його за руку, але не міг прокусити білу гумову перчатку. Головний відкрив задні двері і другий викрадач жбурнув Марсика до металевої клітини. Песик намагався вистрибнути, але решітка зачинилась прям перед його носом.

- Допоможіть! Хто-небуть! - опритомнівши, закричав він.

Раптом я спіймав на собі його погляд. Ніби відчуваючи, Марсик подивився саме туди, де я причаївся.

- Каю! - крикнув він перед тим як двері зачинились.

Дивакуваті викрадачі сіли в автівку і мікроавтобус продовжив свій шлях. Я зістрибнув з дерева і розвернувся в бік великого міста. Я не повинен реагувати. Чому мене мають хвилювати проблеми дурнуватого пса? Його зникнення лише позбавить мене купи незручностей.

Так я думав. Але чомусь мої лапки не бажали робити крок вперед. Перед очами стояв Марсик, передніми лапами спершись на стінку клітини. Усім своїм виглядом він благав про допомогу.

Раптово для мене, тіло почало діяти саме по собі. Я побіг у зворотній бік. Мікроавтобус ще виднівся вдалечині, але він набрав надто високу швидкість, щоб його можна було наздогнати. Не зважаючи ні на що, я продовжував бігти. І тоді я вилучив момент, коли автіка почала пригальмовувати. Це сталося на повороті. Я заскочив на паркан і побіг по краю. Повертаюча машина була переді мною. Я не мав часу думати. Якби я забарився хоч на декілька секунд, мікроавтобус знову набрав би швидкість і тоді я б втратив єдиний шанс його наздогнати. Я напружив все своє тіло немов стрілу і стрибнув вперед. Я приземлився прямо на дах авто. Я випустив кігті і розпластався всім тілом, притискаючись до поверхні.