Глава 3^1: Вечір першокурсників. Підготовка. Спогади.

Вечірка для першокурсників — важливий момент у житті кожного.

Почалося все ще в обід. На одній із пар до них зайшли старшокурсники із завідувачами кафедр та керівництвом університету. Вони розповіли про життя у закладі й наголосили, що кожен має бути присутнім на заході, ні для кого виключень немає. Також сказали, що будуть конкурси та безоплатний приз для переможця, а також приз-сюрприз.

Сюопризи та призи Розалія полюбляла. Отож, вона вирішила піти та спробувати.

Дрес-код був цікавим та строгим. Також мав декілька умов, які потрібно було виконати. Умови були обов'язковими для усіх першокурсників незалежно від обраного факультету. Так перевірялось — креативність, реакція та витривалість. Першою умовою було мати із собою три речі: зручна, спортивна та гарне вишукане плаття чи смогінг, в залежності від особи. Наступною умовою було виконувати накази старших, незалежно від того подобається вам це чи ні. А третя умова була наче проста, але дівчині здавалось, мала якесь сховане послання: "Справедливість, гідність допомога — інструменти для користування".

Розалії потрібен був одяг, але до початку дійства залишалась година. Вона вирішила заглянути у деякі магазини для пошуку вечірньої сукні. Зручний одяг вона мала. Це була легка спідниця світлого кольору із маленькими квітками на ній + вона не мнеться; футболка й кофтина. Зі спорт-одягу вона не мала лише кросівки.

Вийшовши за огорожу університету, дівчина помітила декілька магазинів з одягом. Пройшовши деякі, вона вже мала бажані кросівки. Залишилося знайти сукню, а до заходу всього лиш пів-години.

Незабаром Розалія помітила досить цікаву вітрину: "Віолет Мійо: Неперевершений одяг — тільки для найкращих!"

Дівчина наважилась зайти. Всередині магазу було все звичайним. Приміщення було великим та мало достатньо простору. Люди готувались до святкових подій: хтось одружувався, мав день народження, а хтось просто обирав сукні для підвищення самооцінки або щоб похизуватись. До нашої красуні підійшла консультантка та запитала:

— Вам допомогти?

— Так. Мені потрібна гарна, але не дуже довга, сукня на вечір.

— Це побачення, заручини, вечірка чи ще шось?

— Це вечір першокурсників. Хочу щось особливе, привабливе, але водночас просте дизайном. Воно має підчеркнути мою фігуру, але не виділяти, щоб інші, дивлячись, не зациклювались на цьому.

— О, я наче зрозуміла, що ви бажаєте. Пройдіть зі мною у іншу залу.

— Дякую, Вам, за поміч!

Дівчина не сподівалась знайти те, що бачить у думках, але хоча б схоже. На щастя, її удача була поруч з нею. Таку розмову між молодою клієнткою та консультантом абсолютно випадково підслухали дизайнерка вбрання, Лореданна Беліні, та власниця магазину, Віолет Мійо. Вони вирішили допомогти дівчині.

Тепер трохи про Беліні та Мійо.

Лореданна Беліні та Віолет Мійо — подруги. Познайомилися вони у цьому "королівському" університеті. Вони обоє вивчали дизайн одягу, але мали різне уявлення, як воно має виглядати. Лореданна більше спрямувала своє вивчення дизайну на весільні сукні та вечірні вбрання для особливо важливих подій. Віолет більше цікавило вечірки друзів чи як для випускників, але щоб у сукні можна було не лише покрасуватись, але й одягнути у звичайнісінький день. Спільним у них було лише те, що вони створювали сукні-трансформери. Це було не тільки цікаво особисто для них, але й для інших.

Після закінчення універу Лореданна почала працювати у Відомому домі Мод. Віолет, у свою чергу, почала створювати магазин. Як і вкожного з нас є деякі проблеми у стосунках, так було і вних. Завдяки таким моментам їх дружба тільки міцнішала. Згодом вони стали працювати разом. Мають свою компанію одягу, але не тільки вбрань, а й взуття. Співпрацюють із ювелірними магазинами, візажистськими компаніями та й не тільки.

Перейдемо до Розалії та до створення її образу.

Коли Розалія пройшла до іншої зали. Вона відчула спокій та затишність. Кімната була простенькою, але вишукані крісла, невеликі диванчики, примірочні та столики із дзеркалами створювали дивовижну атмосферу. Невдовзі підійшла консультантка, тримаючи у руках декілька суконь. А слідом зайшли дизайнерки. На їхнє диво дівчина впізнала обох. Вона не могла стримати свого здивування, так як бачила їх тільки в соцмережах та на обкладинках журналу вдома. Мама їй час від часу нагадувала про їх існування своєю розповіддю про врятоване весілля. Але про це пізніше.

Так ось, дівчина стояла витріщивши очі і, навіть, не могла поворухнутись. Потім наче повернувшись у реальність, звернулася до консультантки Лізії:

— Скажіть, будь ласка, це Лореанна Беліні та Віолет Мійо?

— Так, це вони.

Тут раптом Лореанна звернулась до Лізії та попросила:

— Лізія, покажи, будь ласка, що ти за сукні підібрала для сеї дівчини?!

— Ось, будь ласка. — відповіла та.

— Як вас звати? — звернулась Віолет до Розалії.

— Розалія. — трохи зніяковівши мовила дівчина.

— Яке прекрасне ім'я. Тепер потрібно знайти сукню, що підходить тобі.

— Ви мені допоможете? — спитала здивовано красуня.