Розділ 11. Захоплюючий Уругвай

- Цього разу зробімо щось інше, - запропонувала Натуся бабусі, йдучи вуличками Монтевідео, столиці Уругвая.

- Що ти маєш на увазі? - запитала та.

- Менше лісів та гір, та більше культурного відпочинку!

- А що, я не проти! - погодилася Ельвіра, посміхаючись. - Це вже наша одинадцята країна, так що подекуди ми дійсно повторюємося!

- От і я про це! Зараз поснідаємо і гайда на пляж! У мене з’явилася чудова ідея.

- Он кафе неподалік, - вказала бабуся на відчинені двері місцевого закладу харчування.

- Ні, ні, жодних кафе! - запротестувала Натуся. - Сьогодні лише вулична їжа та веселощі!

- Ну гаразд, веди нас! - Ельвірі ставало все цікавіше.

Вони підійшли до одного з фургончиків з гарячими бутербродами і зробили різні замовлення. Натуся взяла чоріпан - хліб з ковбасою чоризо, розрізаний навпіл та приготований на грилі, доповнений кетчупом, помідорами та салатом. А вибір бабусі впав на панчо-портеньо - уругвайський хот-дог, з сосискою, загорнутою в моцареллу. Запивали цю смакоту тонізованим напоєм мате.

- Ох, який ситний сніданок… - мовила Ельвіра, дожовуючи останній шматочок свого “панчо”.

- Нам енергія зараз знадобиться, - хитро відповіла онучка, підморгнувши бабусі. 

- То що, на пляж?

- На пляж!

На пляжі з самого ранку було людно та гамірно. Водичка була теплою, сонце сліпило очі, а пісок приємно лоскотав ноги. 

- Що робитимемо? - запитала бабуся, коли вони розгорнули пляжні рушники.

- Ми з тобою сьогодні займатимемося кайт-серфінгом!

- Це ще що таке?

- Це такий вид спорту, де ти стоїш ногами на дошці, яка ковзає по воді, а в руках  ти тримаєш повітряного змія.

- Хмммм, - задумалася Ельвіра. - А що? Ідея непогана! Але ж твоя рука?!

- Вона вже загоїлася, бачиш? - Натуся продемонструвала руку, на якій порізу майже не було помітно.

- Тоді гаразд! Спробуємо!

На диво, бабуся була дуже вправною на дошці. Вона трималася впевнено, міцно тримала в руках “змія” і весь час посміхалася. Натуся ж, навпаки. Постійно падала у воду, довго не могла залізти на борд та швидко від цього втомилася.

- Все, не можу більше! - ледь мовила вона, віддихуючись після чергового занурення.

- Серйозно? - бабуся виглядала розчарованою. Їй дуже хотілося ще попрактикуватися. 

- Серйозно! - з тону онучки було зрозуміло, що вона не жартує.

- Ну тоді, добре! Куди далі? - запитала Ельвіра, виходячи з води.

- Зараз трішки поніжимося на пляжі й підемо на місцевий блошиний ринок! Може щось старовинне і цікаве знайдемо! Люблю старовину!

- З яких це пір? - здивувалася бабуся. - Вперше таке чую!

- Та я завжди її любила! - пробурмотіла Натуся, густо червоніючи.

Річ у тім, що усі рекомендації, як провести сьогоднішній день вона отримала від Мігеля, який неодноразово відвідував цю сусідню країну. Звідси й кайт-серфінг, і блошиний ринок, і ще безліч цікавинок! Однак ділитися з бабусею, звідки вона взяла стільки інформації про Уругвай, бажання у дівчинки не було.

- Ну, як скажеш, - хитро поглянула на онучку бабуся. Вона здогадувалася, звідки ноги ростуть у її ідей, але озвучувати своїх думок не стала.

Після невеликого відпочинку на пляжу, чарівниці вирушили на блошиний ринок. Чого там тільки не було! Картини у позолочених рамках, розписаний посуд, вироби з деревини та глини, різноманітні прикраси та навіть старі побутові прилади. Та увагу Натусі привернув старий телефон.

Він був чорним з червоною слухавкою і дуже вирізнявся з-поміж іншого краму, який стояв на столі у продавця.

- Сфотографуєш мене з ним? - попрохала дівчинка.

“Знову для Мігеля позує,” - подумала бабуся, але вголос сказала: - Так, звісно! 

Натуся зняла слухавку і зобразила, що вона з кимось розмовляє, аж раптом біля самого вуха почула: “Рятуйте!” Вона здригнулася і кинула слухавку. Та гучно грюкнулась об стіл.

- Це що за неподобство? - вигукнув продавець. - Зламаєш - купуватимеш!

- Вибачте мені, - пролепетала дівчинка, збліднівши.