Розділ 9. Загадковий Перу

З самого ранку у столиці Перу, Лімі, було спекотно. Люди поспішали на роботу, місто гуло, як у вулику, і жило своїм життям. Чарівниці бродили вуличками у пошуках кав’ярні, де можна було б поснідати.

В одному з місцевих закладів харчування їм запропонували смажену морську свинку з кукурудзою та авокадо.

- Ну чим їм так свинки не вгодили?? - обурилася Натуся. - Ледь не в кожній країні Південної Америки таку страву готують!

- Мабуть, у них це делікатес, - припустила бабуся.

- А є щось без свинок? - запитала дівчинка в офіціанта.

- Можна просто тости з авокадо замовити, - запропонував той. - Або кукурудзи вареної з маслом та спеціями.

- Оце вже краще! - зраділа Натуся. - Тоді мені кукурудзу!

- А мені тости та каву, будь ласка, - підхопила бабуся.

Після поживного сніданку, під час якого жодна морська свинка не постраждала, було вирішено для початку пройтися містом. Сонце підіймалося все вище і ставало спекотніше. Довелося начаклувати собі віяла в одному з провулків, щоб хоч якось охолодитися. Чарівниці зупинилися біля фонтану, щоб перепочити.

- Фух, оце так спека! - мовила Натуся, махаючи віялом на обличчя. - Так і хочеться у цей фонтан з головою залізти.

- Я б не став цього робити, - почулося зовсім поряд. 

Чарівниці обернулися на голос і побачили напівпрозорого худого чоловіка з густими вусами та бородою, одягненого у дуже старовинний одяг та капелюх з великим білим пером.

- Чому ж це? - здивовано запитала Натуся, а потім, ніби щось зрозумівши, додала: - А звідки Ви знали, що ми Вас почуємо?

- Я бачив, що ви робили он в тому провулку, - привид махнув головою у бік. - Тож зрозумів, що ви - чарівниці, а тому бачитимете мене і чутимете.

- Це дійсно так, - підтвердила бабуся. - До речі, мене звати Ельвіра, це моя онучка Наталія.

- Маркіз Франсіско Пісарро, засновник міста Ліма, та ще кількох. Завойовник та дослідник!

Привид зняв капелюха та галантно поклонився.

- Дуже приємно, - кивнула бабуся. - То що ж не так із цим фонтаном?

- У ньому замість звичайної - “вогняна вода”!

- З неї вогонь виходить? - жахнулася Натуся. - Вона що, зачаклована?

- Зовсім ні, просто таку “воду” п’ють дорослі, - пояснив той. - Алкогольний напій!

- Фу! - вирвалося в обох чарівниць.

- Отож-бо, так що я б не рекомендував вгамовувати тут спрагу і тим паче залазити всередину.

- Дякую за пораду! - усміхнулася дівчинка, а потім змінила тему: - Краще розкажіть нам більше про себе.

- З радістю, - зрадів Франсіско можливості себе прорекламувати. - Взагалі я неписьменний, а в дитинстві працював свинопасом на фермі. Мій власний батько який мав як законних, так і позашлюбних дітей, визнав їх усіх, крім мене! Він навіть не згадав мене у своєму заповіті! Та я не зневірився і довів йому, що чогось вартий. Король посилав мене з командою в експедиції і я відкривав нові землі! Я завоював і приєднав до володінь Іспанії близько 1 мільйона квадратних кілометрів території!

- Ого!  І як же Вам це вдалося? - захоплено запитала Натуся.

- Дуже просто, - відповів привид. - Ще у давню давнину на цій території з’явилися інки, які заснували державу під назвою Тауантінсуйу. За п’ять століть свого існування вона розрослася до найбільшої імперії, що існувала на континенті. Так от, я зруйнував цю імперію! Звісно, не обійшлося без жертв, але все робилося задля розширення іспанських володінь.

На обличчях чарівниць застиг жах.

- І ви про це так просто говорите? - здивовано мовила бабуся.

- Шановна, завоювання - річ така… Або ти, або тебе! І взагалі, я ж не все руйнував! Захопивши, наприклад, Куско, древнє місто інків, я частково зберіг його, але наказав зруйнувати всі їхні храми, а на їх місці звести католицькі церкви. Почесна місія!

- Нічого почесного тут не бачу! - буркнула Натуся. - Вам повинно бути соромно за те, що Ви зробили! Ходімо, бабусю, думаю, нам більше немає про що з цим “добродієм” говорити!

- Маєш рацію, дитино! - погодилася Ельвіра і вони, навіть не попрощавшись, пішли геть від фонтану та горе-завойовника.

- Ні, ну ти це чула? - все ще не могла вгамуватися дівчинка, коли вони вже відійшли далеченько. - Ще й пишається тим, що наробив!

- І не кажи! - кивнула бабуся. - До речі, я читала, що все ж одне стародавнє місто інків тут залишилося! Полетимо, подивимось?

- Залюбки! А туди далеко?

- Не хвилюйся, зараз створю портал!

Місто, про яке говорила бабуся, називалося Мачу-Пікчу.