Розділ 7. Екзотична Колумбія

Почати знайомство з “країною вічного літа”, Колумбією, наші чарівниці вирішили не з її столиці. А з дивовижного містечка Картахена. І вони не помилилися. Воно дійсно виявилося яскравим і гарним, з красивими будинками та приємною атмосферою. Бабуся з Натусею ласували арепами - коржиками з кукурудзяного борошна з м’ясною начинкою.

- На диво кава тут не дуже смачна, - здивовано мовила Ельвіра, сьорбнувши гарячого напою.

- А чому на диво? - поцікавилася онучка.

- Колумбія - один з лідерів виробництва кави! Друге місце у світі з експорту, між іншим, займає! Після Бразилії!

- То може вони всю найкращу каву вивезли, а ти п’єш те, що залишилося! - пожартувала Натуся.

Та бабуся останньої фрази не почула. Вона задивилася на красиву жінку, яка йшла вулицею.

 Вона була одягнена в білосніжну кофтинку та квітчасту довгу пишну спідницю. Її поставі могла б позаздрити королева, а привітна посмішка робила риси обличчя незнайомки ще привабливішими. Та не її зовнішність захопила увагу бабусі. На голові у красуні був кошик з екзотичними фруктами, а в руці вона тримала ще один.

- Я перепрошую! - гукнула незнайомку Ельвіра. Та обернулася і привітно усміхнулася. - Можна Вас на хвилинку?

Жінка пройшла до їхнього столика.

- Ви продаєте фрукти? - запитала Натуся.

- Так, хочете щось скуштувати?

- Щось незвичне! - мовила дівчинка. - Чого ніколи не куштувала.

- У мене є запоте, луло, куруба, мамонсільйо, учува та гуайава. А ще араса та чонтадуро.

- Це іспанські назви? - перепитала бабуся. - Ніколи не чула про жоден з цих фруктів.

- Тоді вам точно слід спробувати усі, - посміхнулася незнайомка. - Мене, до речі, Каталіною звати.

- Яке незвичайне та гарне ім’я! - мовила Натуся. - А мене звати Наталія, це моя бабуся Ельвіра. Ми вперше в Колумбії, тому й хочемо спробувати і побачити якогомога більше і в короткий час.

- Ви сідайте з нами, - запропонувала бабуся. - Ми вас арепами пригостимо і кавою, - і вона покликала офіціантку, щоб зробити замовлення.

- Я не проти! Але лише якщо скуштуєте моїх фруктів! - весело відповіла Каталіна і почала викладати на столик цікаві та незвичні плоди. Поки чарівниці дегустували нові для себе смаки, вони скористалися можливістю розпитати про Колумбію та Картахену.

- Як добре тут у вас! Вічне літо! - мовила Натуся, пережовуючи учуву.

- Насправді у нас чотири різних пояси і в кожному свій клімат. У Тьєррі Калієнте, або “спекотній землі”, яка займає більшу частину нашої країни, дійсно постійно жарко. А ще у нас є зона вічної весни, де росте наша знаменита колумбійська кава та живе значна частина населення. Столиця ж, Богота, розташована на “холодній землі” - Тьєррі Фріо, ми її холодильником називаємо, бо там вночі температура до нуля може опускатися. А ще вище розташована зона вічного снігу та льоду. Там лише тундра та снігові піки - їх у нас шість, найвищі — Христофора Колумба та Симона Болівара.

- Аааа, то Колумбія названа на честь Колумба? - ляснула себе по лобі Натуся.

- Так, хоча він ніколи і не ступав на нашу землю, але “Америка”, яку він відкрив, була вже зайнята. То не залишати ж чоловіка без своєрідної нагороди?

Усі троє засміялися. Які ж все-таки привітні, ці колумбійці! Бабуся відсьорбнула каву, щоб запити кислу арасу. І зморщилася.

- А каву не таку потрібно пити! - мовила Каталіна. - Цю ми називаємо “тінто”, вона не дуже смачна і схожа на розчинну. Наступного разу попросіть гарячий шоколад зі шматочками солоного сиру.

- Ви серйозно? - перепитала Ельвіра.

- Цілком! - посміхнулася та. - Ось побачите, згадаєте мене потім!

- Ловлю на слові! - посміхнулася бабуся у відповідь. - А тепер розкажіть нам про вашу Картахену.

Та щойно Каталіна відкрила рот, щоб почати розповідати, вона помітила собаку, яка бігла вулицею.

- Кись-кись-кись, - позвала вона чотирилапого друга. Пес підбіг, понюхав її руки, в яких вже був шматок арепи з м’ясом,  і жадібно його проковтнув.

- Цікаво ж Ви його позвали! - здивовано помітила Натуся. - Ми так котів кличемо!

- А ми, як бачите, собак, - посміхнулася Каталіна і віддала тварині останню арепу. Переконавшись, що їсти більше не дадуть, пес побіг своєю дорогою далі.

- Ви нам почали розповідати про ваше місто… - нагадала бабуся.

- Маєте рацію, Ельвіро! Моя Картахена - ніби місто з картинки. І для того, щоб воно продовжувало так виглядати, нам заборонено міняти дерев’яні вікна на пластикові, вішати на фасади рекламні банери чи кондиціонери.

- То ось чому тут так затишно! - мовила Натуся. - А ще балкони просто чарівні!