Розділ 6. Дивовижний Еквадор

Найвища столиця світу - Кіто - радо зустріла наших мандрівниць. Ласкаве сонечко пестило шкіру, запах свіжоспеченого хліба лоскотав ніздрі, а усміхнені й привітні люди радували душу.

Нашвидкуруч поснідавши, бабуся з Натусею не стали витрачати жодної хвилини і пішли вивчати місто. Історичний квартал міста з десятками церков, музеїв, старовинних будівель, красивих парків і пішохідних доріжок з першого погляду закохував у себе. Чарівниці вибирали сувеніри для Фофи та Річарда, дегустували найсмачніший  у світі темний шоколад і свіжі соковиті фрукти на місцевому ринку.

А щоб догодити бабусі, яка дуже любила квіти, чарівниці завітали  в парк Ла Кароліна, де знаходиться Ботанічний Сад Кіто. В ньому була одна з  найдивовижніших колекцій орхідей. Ельвіра була у захваті від всієї цієї краси, а ось у Натусі на пилок почалася алергія, у неї полилися сльози, вона почала безперестанку чхати, тому їм довелося швидко звідти піти.

- Ну що, куди далі? - запитала дівчинка, розтираючи кулачками почервонілі очі.

- Я б ще на природі погуляла б, - зізналася бабуся. - Тут настільки гарно, та й погода чудова.

Біля них зупинилася вантажівка з написом “Банани Еквадору”.

- Цікаво, а звідки вони їх беруть? - запитала Натуся.

- Як звідки? З бананової плантації.

- Ніколи не бачила, як банани ростуть! Може гайнемо подивимося?

- А що? Це ідея!

Із заплічника дісталася ковдра-невидимка і чарівниці, сховані від людського ока полетіли дивитися, де ростуть ці екзотичні фрукти. Бананова плантація вражала своєю величиною. 

На пальмах гронами висіли жовті плоди, на вигляд дуже смачні. Незрілі ж банани мали ще зелений колір і виглядали не так привабливо. 

- Знаю, що ми нещодавно наїлися фруктів на ринку, - мовила Натуся, - та ці плоди такі апетитні.

Дівчинка зірвала один банан і вже збиралася його очистити, як раптом хтось вихопив фрукт у неї з рук і зник в густому листі пальм.

- Стоп, я чогось не зрозуміла, - сказала юна чарівниця, кліпаючи очима. - Де дівся банан?

- Я нічого не помітила, - зізналася бабуся, яка і не дивилася на онучку, а розглядала чудернацькі дерева.

Натуся зірвала ще один плід, і щойно почала здирати шкірку, як хтось чи щось знову вихопило його у неї з рук.

- Ну знаєте, - розгнівалася дівчинка. - Це вже занадто!

Вона знову зірвала з гілки фрукт, цього разу оглядаючись на всі боки. Потім обережно почала відчищати шкірку, не зводячи очей з банана, який міцно тримала. Раптом за її плід схопилася маленька волохата лапка. Так вона і підозрювала. Це були мавпи. Та вони ж з неї просто знущаються! Ціла плантація бананів, а вони крадуть з її рук.

- Ох і наглюра! - крикнула мавпочці Натуся, не відпускаючи плода. В цю мить на її голос обернулася бабуся і побачила, що її онучка та маленька мавпа зчепилися за банан та тягнуть його кожна на себе. А на декількох пальмах навколо них сидять ще декілька мавп і гигочуть з цієї бійки.

- Припиніть це неподобство! - крикнула Ельвіра, обурившись чи то на Натусю, чи на нахабну тваринку. Обидві на секунду завмерли, а потім мавпочка, скориставшись паузою, схопила банан і разом зі своїми родичами зникла у гущавині.

- Ну від них я могла таке очікувати, але ж не від тебе, - бідкалася бабуся. - Де ж твої манери?

- Вони перші почали! - виправдовувалася онучка. - Їм що бананів мало?!

- Та й тобі їх, бачу, не вистачає, - пробурмотіла бабуся. Вона зірвала ще одного жовтого плода і протягнула Натусі. - На, їж скоріше і полетіли краще на Галапагоські острови. Там, казали місцеві жителі, також красиво. 

І вони не збрехали! Природа там була просто казковою. Берегом повзали ігуани. Пінгвіни, стоячи на двох лапках, привітно махали крильцями. А морські котики ніжилися на сонечку, ліниво перекочуючись по піску. Та найбільше чарівниць вразили величезні черепахи. Кожна з них досягала метра в довжину. Вони потихеньку кочували берегом, нікого не зачіпаючи, лише подекуди зупиняючись і оглядаючись навколо.