Розділ 5. Різнобарвна Гаяна

Гаяна, на відміну від інших країн Південної Америки, зустріла мандрівниць сильним дощем. І не дивно, адже це одна з найвологіших країн світу. За рік тут може бути до ЧОТИРЬОХ ТИСЯЧ міліметрів опадів!

Злива була такою сильною, що чарівниці, які прибули з самого ранку у Джорджтаун, столицю Гаяни, не встигли навіть начарувати парасольку. А отже майже одразу змокли до нитки. У пошуку прихистку вони забігли у церкву в центрі міста. На їхній подив увесь інтер’єр був із дерева, стеля була досить високою, а саме місце дихало спокоєм. Людей було зовсім мало - хтось молився, а хтось просто оглядав мозаїку на вікнах. Мандрівниці, щоб нікому не заважати, тихенько пройшли між рядами і сіли на одну з лав. 

- Яка краса! - замиловано прошепотіла Натуся.

- Аж не віриться, що цьому собору вже понад сто тридцять років, - почулося позаду. Чарівниці обернулися на голос. До них посміхалася літня жінка. Розмовляла вона англійською з незвичним акцентом. - До речі, це найвищий у світі англіканський собор!

Чарівниці перезирнулися, а жінка тим часом продовжувала:

- Ви, мабуть, туристки?

- Так, - приязно відповіла бабуся. - Мене звати Ельвіра, а це моя онучка Наталія.

- Дуже приємно! А я Дженна! 

- Красиве ім’я, хоча й незвичне для Південної Америки, - мовила Натуся.

- У нас тут більшість таких імен, - почала розповідати нова знайома. - Наш Джорджтаун ще у 1781 році голландські колоністи заснували, а потім його британці захопили. Тому й мова офіційна тут - англійська.

- Не думала, що на цьому континенті з кимось можна буде англійською поспілкуватися, - зізналася бабуся. - То місто це відносно молоде.

- Саме місто - так. Однак перші люди прийшли на територію нашої країни з Центральної Америки близько ТРИДЦЯТИ ПʼЯТИ ТИСЯЧ років тому.

- А потім прийшов Христофор Колумб та відкрив Америку! - радісно мовила Натуся, бажаючи продемонструвати шкільні знання. 

- Саме так! - посміхнулася Дженна. - Однак до його появи на території Гаяни жили араваки і кариби. У спадок від корінних жителів нам дісталося саме слово «Гаяна». Раніше Гаяною називали цілих три країни - саму Гаяну, Суринам і Французьку Гвіану. 

- А ця назва якось перекладається? - поцікавилася Ельвіра.

- Так, це «земля води», адже у нас багато річок.

- А може тому, що тут такий дощ сильний? - припустила Натуся, і жінка щиро засміялася. На них обернулися інші відвідувачі.

- Ми тут заважаємо… - зробила вона висновок.

- То ходімо з нами у кав’ярню, - запропонувала бабуся. - Ми з онучкою ще навіть поснідати не встигли, тож складете нам компанію. А заодно і розповісте нам ще про Вашу країну. 

Дженна кивнула головою і вони вийшли з церкви. Жінка розкрила велику парасольку і, заховавшись за нею, всі троє швиденько перебігли до найближчого кафе.

Замовивши собі бутерброди та каву, вони сіли за столик і розмова продовжилася.

- Тож кажете, що це місто було засноване голландцями? - запитала бабуся.

- Так, саме вони заснували тут перші європейські поселення ще наприкінці шістнадцятого століття. Будували їх на великих річках за кілька кілометрів від узбережжя. 

- І чим же займалися голландці?

- Спочатку торгівлею з місцевим населенням, потім вирішили займатися сільським господарством і наймали для цього місцевих жителів. Але ті такої роботи не витримували. Тож голландці завезли сюди спочатку рабів з Африки, а згодом сюди почали заселятися і британці.

- Як же так вийшло, що британці почали контролювати ці території?

- А їх стало так багато, що вони захопили владу. Звідси й наша англійська мова, та й більшість назв та імен. І моє також!

- Вау, як же цікаво! - захопливо вигукнула Натуся, дожовуючи останній бутерброд.

- А ось і дощ припинився, - помітила Дженна. - Ну, леді, мені вже час додому йти. Чоловік зачекався.

Розпрощавшись з новою знайомою, чарівниці поспішили ознайомитися з усіма цікавинками міста та країни, адже й досі існував ризик знову потрапити під зливу.

- А полетіли на гору Рорайму, - запропонувала бабуся. - Це найвища точка в Гаяні. Тож можна буде звідти помилуватися природою.

Так і було вирішено. Чарівниці накинули на себе ковдру-невидимку і полетіли над містом, а потім над зеленими долинами та лісами Гаяни. Сонце поступово виходило з-за хмар, а небо тепер прикрашала веселка.

На Рораймі було досить вітряно. Мандрівниці приземлилися на вершечку і пішли прогулюватися вздовж прірви.