Розділ 4. Яскрава Венесуела

У столиці Венесуели, Каракасі, було людно. Перехожі кудись поспішали, у кав’ярнях не було вільних місць. Більшість будинків були розмальовані у яскраві графіті. Бабуся з Натусею, після пережитого на Амазонії, з побоюванням дивилися навколо. Хтозна, які небезпеки можуть чекати у новій незнайомій країні. 

Не знайшовши вільного столика у центральних ресторанчиках, чарівниці підійшли до невеликого кафе під назвою “Арепера” і замовили арепас - коржики з різноманітними начинками. Ельвіра вирішила спробувати арепас з овочами та рибою, Натусі прийшлися до смаку м’ясні коржики та “качапа” - солодкі млинці з сиром. Запивали усе це “папелоном”, своєрідним лимонадом, зробленим із соку цукрової тростини, води та соку лимона.

Після такого ситного та смачного сніданку чарівниці вирішили прогулятися містом.

- Ми вже стільки всього за ці декілька днів побачили, - мовила Натуся, коли вони гуляли в історичній частині Каракасу та оглядали будівлі навколо. - Навіть не знаю, чим мене ще можна здивувати?

- Я думаю, Венесуела нас точно ще здивує, і не раз, - запевнила бабуся. - Що б тобі хотілося відвідати?

- Навіть не знаю, - задумалася дівчинка. - Хоча ні, знаю! Ходімо до якогось музею. А то ми все природними дивовижами мандруємо.

- Мені подобається хід твоїх думок, - посміхнулася Ельвіра. - Ось, дивись, якраз один із них.

І дійсно, перед ними стояв скромний малопомітний будиночок, однак на одному з вікон висів банер з дуже знайомою чарівницям постаттю.

- Ну нарешті ви тут! - мовив чийсь радісний голос у них за спиною. 

Бабуся з Натусею обернулися і побачили…

- Болівар? А Ви тут як опинилися? - мовила здивована Ельвіра.

- Я ж у Венесуелі - національний герой! Визволитель! - не без гордості у голосі відповів привид. - Ось у мене навіть свій музей є. І не лише музей! Почитайте назви вулиць, проспектів у Каракасі, та й по всій Венесуелі. Вони теж мають моє ім’я. Як і аеропорт!

- То ось чому ми в кафе “боліварами” за сніданок розплачувалися! - вигукнула радісно Натуся. - І як я раніше не зметикувала! 

- Ось і я дивуюся, - відповів привид. - Ну годі вже на вулиці теревені розводити! Я вас тут вже другий день чекаю. Думав, ви ще вчора завітаєте до Венесуели.

- Ну не ображайтеся на нас, - мовила бабуся лагідно. - Ми з онучкою подорожуємо алфавітним маршрутом. Вчора була Бразилія.

- Дивна манера мандрувати, - задумливо мовив Болівар. - Але якщо вам так цікавіше…

- Ну ходімо вже всередину! - заквапила всіх Натуся. - Почуємо історію від першої, так би мовити, особи.

Усі втрьох зайшли до будинку. Зовні непомітна одноповерхова споруда на диво мала оригінальне планування з внутрішнім двориком і широкими коридорами. По центру дворика стояла кам'яна купіль, де, як пояснив Болівар, його хрестили. Навколо неї росли пальми в горщиках.

В самому ж будинку збереглися антикварні скрині, столи, м’які стільці та декоровані дзеркала — все, що оточувало родину Визволителя за життя. Болівар натхненно розповідав чарівницям про свої подвиги, поки ті роздивлялися все навколо. Поціновувачку прекрасного, Ельвіру, особливо потішили картини та фрески, які зображали героїчні битви та сцени з життя венесуельського героя. А її онуку більше приваблювали його особисті речі - дитячі сувеніри, щоденники, документи, мундир та зброя.

- У Вас було захопливе життя, - нарешті мовила бабуся, коли привид закінчив імпровізовану біографічну лекцію.

- Ще б пак! - погодився той. - До речі, поруч з цим музеєм, буквально у сусідній будівлі, розташований ще один під назвою «Боліваріан». Якщо є час, то можна й туди піти. Там можна дізнатися про колоніальний період та незалежність Венесуели. Та й моїх речей там теж вистачає. А найяскравіша частина колекції – виставка венесуельського одягу колоніального періоду.

- Ми б із задоволенням, - мовила Натуся, - однак часу в нас лишилося обмаль, а ще хочеться стільки всього подивитися…

- Розумію, - зітхнув Болівар. - Ну що ж, тоді приємної вам мандрівки.

Розпрощавшись із похмурим привидом чарівниці направилися до канатної дороги, щоб з висоти пташиного польоту краще роздивитися місто та околиці.

- Як думаєш, ми сильно образили Болівара? - запитала Натуся, яку все ще гризли докори сумління за відмову дружньому привиду.

- Думаю, він це переживе, - запевнила бабуся. - Ми ж дійсно поспішали. Один день для подорожі країною і так замало…