Розділ 1. Чарівна Аргентина

У Буенос-Айресі, столиці Аргентини, зранку було прохолодно. Все ж таки українська весна збігається з аргентинською осінню. Так що акліматизовуватися чарівницям не довелося. 

На вулицях було шумно. Люди поспішали на роботу, діти - в школу. Адже тут перший дзвоник лунав не першого вересня, як в Україні, а першого березня. Тому навчання було в самому розпалі. Натуся в душі усміхнулася, що їй лише одна четверть залишилася і все - прощавай восьмий клас. А ось аргентинським восьмикласникам ще вчитися і вчитися.

Бабуся знайшла їм столик у місцевому кафе, і вони вирішили поснідати перед оглядом цікавинок міста. Ельвіра замовила собі яєшню зі шпинатом, а Натуся вирішила спробувати фугацу - щось на  кшталт піци, але без томатного соусу, а начинка - лише солодка цибуля та сир моцарела.

Поки бабуся пішла до вбиральні, а дівчинка з апетитом поглинала фугацу, до їхнього столика підсів напівпрозорий чоловік. Він був досить високим та атлетичним з густою бородою та вусами. Одягнений зовсім не по моді, у військовий одяг і з береткою на голові. У руці його диміла сигара, а обличчя прикрашала лукава усмішка. “І тут привиди нас знаходять”, - подумала Натуся, а в голос привіталася: “Буенос діас, сеньйор”. Добре все-таки бути чарівницею. Можна спілкуватися будь-якою мовою світу без жодних зусиль.

Хоча це не зовсім так. Зусилля все ж таки прикладалися. Дівчинці доводилося багато займатися, коли вона була маленькою. У їхній родині з покоління в покоління передавалася велика магічна лінгвістична книга з усіма мовами світу, і малій Натусі доводилося вивчати їх за прискореною програмою для чарівників. Але знання з книги закарбовувалися в пам’яті й вже нікуди не зникали.

- Добрий ранок, - здивувався чоловік. - Якщо ти мене бачиш, значить у тебе є здібності. Чарівниця?

- Так, а Ви хто?

- Це, дитино, Ернесто Че Гевара, - пролунало у дівчинки за спиною. Бабуся сіла за столик та теж привіталася з несподіваним гостем.

- Той самий революціонер? - перепитала Натуся.

- Той самий! - гордо заявив привид.

- А я думала, що Ви з Куби… - задумалася дівчинка. - Щось таке читала.

- У Кубі була моя основна, скажімо так, робота, але не лише там. Я ще воював у Конго та Болівії. А після того, як я став привидом, повернувся на свою батьківщину в Аргентину. Взагалі то я з містечка Росаріо, але Буенос-Айрес мені подобається більше.

- То може порадите нам цікаві місця, які можна відвідати, Ернесто? - звернулася до чоловіка Ельвіра.

- Це можна, - усміхнувся Че Гевара. - Я ж ще з дитинства захоплювався гольфом, планеризмом, займався кінним спортом, грав у регбі, але найдужче я любив футбол, тож раджу вам хоча б на футбольний матч піти. У нас тут футбол дуже шанують. А якщо у вас є багато часу, можете взяти велосипеди і проїхатися північними провінціями Аргентини, що свого часу зробив я. Там є що подивитися! Природа Аргентини - дивовижна! Особливо водоспади Ігуасу.

- Ну, на велосипедах ми навряд багато об’їдемо, - засумнівалася бабуся. - А от на рахунок футболу та водоспадів - ідея дійсно хороша. Дякуємо за пораду. 

- Та будь ласка, завжди радий поспілкуватися з тими, хто мене помічає, - пожартував привид.

Попрощавшись із сеньйором Ернесто, чарівниці поспішили до кордону Аргентини з Бразилією. Там знаходилися дивовижні водоспади Ігуасу, визнані одним із семи природних див світу. Оскільки відстань до них від столиці перевищувала півтори тисячі кілометрів, чарівниці вирішили начаклувати невеличкий портал, сховавшись в одному з мальовничих кварталів міста, під назвою Ла Бока (“Рот”). Ця місцина дуже відрізнялася різноманіттям фарб. Тут було дуже гарно, адже всі будинки були розфарбовані в різні яскраві кольори. Бабуся завела онучку у вузеньку вуличку. Людей не було видно.

- Так, стій тут і слідкуй, щоб нас ніхто не бачив, - наказала Ельвіра. - А я поки портал начаклую. П’ять хвилин - і будемо в “Горлі Диявола”.

- Що?! - не на жарт злякалася Натуся. Вона ще нещодавно проходила дев’ятьма колами пекла і не хотіла опинятися в горлянці Люцифера.

- Не хвилюйся, - заспокоїла її бабуся, посміхаючись. - Це просто назва така: “Гарганта Дель Діабло”. Там водоспади видно найкраще.

Заспокоївшись, дівчинка почала оглядатися навколо. Нікого не було видно. Раптом, щось змусило її обернутися і подивитися на невеличкий балкон, що виходив на вулицю. Натусі здалося, що вона помітила якусь постать, яка за ними спостерігала. Але на балконі не виявилося нікого. “Мабуть, здалося”, - подумала дівчинка, але бабусі вирішила нічого не говорити.

Ельвіра ж чаклувала над порталом і не звертала уваги на сторонні звуки та шум. Їй хотілося швидше завершити роботу. Через декілька хвилин портал був готовий і чарівниці продовжили свою мандрівку. 

Неймовірний шум води заполоняв весь простір навколо. Бурхливі потоки, здавалося, намагалися проломити землю і дійти до її надр. Туристів того дня було небагато, але усі без винятку клацали фотоапаратами, намагаючись позувати на тлі величної природи.