Розділ 2

І тут він відчув над собою якийсь вітерець.. Щось промайнуло.. А потім.. Через плече над ним схилилося неприродньо-бліде, тонке дівоче обличчя обрамлене чорним волоссям.. Наче перевіряючи чи спить хлопець, чи ні? Такого вже стерпіти Дмитро не міг. Підірвавшись з ліжка він побачив що кімната пуста і тільки шторка, що висіла на дверях між кімнатами трохи хитається. Схопивши одяг який підвернувся під руку , чоловік побіг на вулицю. Через дорогу жив « батюшка» - людина набожна і певно тямуща в цих питаннях. Благо сусіди в цей час не спали. Переляканий хлопець виклав все як на духу . І про тіні, і про посуд, і про дівчину-привида.

І тут Дмитро дізнався багато чого нового для себе. Коли складали договір оренди він не цікавився тим хто жив тут до нього. А варто було…

Кому належала ця хата до революції невідомо та люди в ній якось не затримувалися.. Останні ж власники, які купили цей будинок швидко почали вмирати.. Неочікувано і послідовно .. Спочатку господиня померла, через декілька місяців її чоловік.. Ще зовсім не старі люди.. Потім дивний мор взявся за старше покоління.. Вмирає бабуся… Видно це стало останньою краплею оскільки діти і внуки вирішили з» їхати з цього будинку…

Він довго пустував, аж доки не знайшли квартирантів.. Молода, роботяща сім'я веселою гурьбою заїхала в будинок з дитиною, двома собаками і нехитрим скарбом. Завзято почали обживатися, посадили города, почали по тихеньку латати будинок… Та не пройшло і два місяці як між парою пробігла чорна кішка.. Чоловік ставав все більш хмурним і нелюдимим, жінка не могла ніяк второпати, що до чого… А потім ні з того ні з сього напав зі спини на нічого не підозрюючи дружину… Жінка постраждала, але чудом втекла.. Через день вони з’їхали з цього будинку до іншого. Недавно бачили їх в місті.. Йшли разом і весело сміялися, наче струсили з себе гніт тих місяців.

Дмитро йшов від « батюшки» з Псалтирем і твердим рішенням.. Навіть якщо з початку і думав викупити цей дім то тепер нізащо в світі. Осінню переїздити нема куди, але весною.. Ноги їх не буде в цьому домі.. Аби тільки дотягти…..

Прийде весна. Заспівають пташки і зазеленіє трава… Старий, скромний будинок все так же буде стояти в затишному районі міста Радомишль. Поблискуючи старими вікнами в неоросійському стилі з яких іноді випадковим перехожим буде ввижатися бліде, дівоче обличчя.

Вона буде сидіти біля вікна обперши гостреньке підборіддя рукою і дивитися на малолюдну вулицю. Від темного кутка відірвуться тіні і переплівшись в клубок як змії ляжуть поруч з хазяйкою потершись об її примарні ноги. Замислено погладивши вірних слуг вона з сумом розмірковуватиме над тим, які ж все-таки слабкі і тендітні істоти - ці люди… Але можливо одного разу їй пощастить.. Ну, а поки…. Вона і будинок буде чекати.. На нових поселенців…