6. Зустріч надії.

— У букеті є записка і адреса точно підтверджена замовником. Прошу розпишіться. — пояснив кур’єр і простягнув бланк для підпису, Кейт розписалась і забрала букет. За зачиненими дверима я нетерпляче промовила: — Розкривай записку.

“ Це для настрою, красуне. Сподіваюсь побачити тебе сьогодні ввечері. Твій Леон)" — прочитала подруга і на її обличчі миттєво з’явилась посмішка.

— Та-ак, Кетті, і що це означає? Це той наполегливий однокурсник-красень, про якого ти розповідала? — нетерпляче спитала я. Вона згадувала про нього всього кілька разів, отже там все не так нудно, як мені розповідалось? Я в очікуванні поглянула на подругу.

— Так, Лізі, це саме він. Леон Добрянський. Вибач, не було нагоди розповісти. Ми з ним кілька разів зустрічались. — розповідала Кейт, а на обличчі з’являвся рум’янець.

— ОП, тобто у вас були побачення? Здається. Хтось вляпався. — жартувала я, тикнувши їй у бік. — Добре, тоді я маю надію побачити крадія серця моєї ліпшої подруги на цій вечірці.

— Так, схоже ми його побачимо. — замріяно промовила Кейт, чи то від моїх слів, чи то від власних думок про Леона вона почервоніла. Я була рада бачити її такою, адже за всі роки, вона постійно була поряд і не дозволяла собі жити так, як би хотіла вона сама.

В листі-запрошенні на посвяту вказувався час 18:00, у нас ще була вільна година. Перед тим, як збиратись ми трохи перекусили, тому голодними не були. Таксі прибуло вчасно, їхати до університету недовго, хвилин 15.

Тож я взула свої босоніжки зі шпильками та спіральними зав’язками, що обвивають щиколотку. І ми вийшли до машини, що вже нас чекала. Поїздка сповнена легким хвилюванням, в думках крутились різні сценарії того, що може піти не так. Серпнева погода була теплою з легким вітерцем, що грався з волоссям. Вечірні ліхтарі вже осяювали вулиці, хоча ще не було надто темно. Небо вкрите густими, але білими хмаринками. Місто ще й не думало поринати у сон.

Кейт задумливо дивилась у вікно. А я й не хотіла нічого казати. Дивне передчуття кипіло в моїх венах, змушуючи знову кусати нижню губу — давня звичка, яку я ніяк не можу позбутись. Чи зможу я влитись у компанію і просто розважитись? Зрештою, мабуть, там будуть молодші ніж я, дехто у 23 вже закінчив університет, а я лиш вступаю...

В думках я й не помітила як машина зупинилась. Кейт порушила тишу, розплатившись з водієм і ми вийшли з автівки. Я трохи нервово розправила сукню і взявши подругу під руку рушила до входу у величну будівлю головного корпусу. У холі вже зібралось доволі багато людей, здебільшого дівчата були у вечірніх сукнях, хлопці у костюмах, звісно не всі, дехто з них й у більш звичному одязі. Не надто гучна музика грала у холі, всі навколо спілкувались між собою, активно знайомлячись.

Ми з подругою переглянулись і зайшли до зали. На нас одразу спрямувались кілька поглядів серед натовпу, поміж них дві пари очей прямували у нашу сторону. Кейт, здається, когось впізнала — я ж не знала тут нікого. До нас підійшли двоє чоловіків, один на вигляд трохи молодший за іншого. Вони обидва мали привабливі риси обличчя, але той, що старший здавався більш зрілим і менш емоційним, але саме він притягував до себе поглядом. Молодший же аж світився енергією і позитивом. Схожий на Кейт, — подумала я.

Саме в цей момент вона нахилилась і прошепотіла мені на вухо: — Це Леон і його друг. — не встигла я нічого відповісти, як до нас звернувся залицяльник Кейт.

— Вітаю вас, прекрасні леді, — солодко промовив хлопець до нас двох, але його погляд однозначно був зосереджений на блондинці.

— Привіт, Леоне, це моя подруга і першокурсниця - Елізабет. — представила мене Кейт і я кивнула в знак знайомства.

— Радий познайомитись, я, як ти вже могла зрозуміти, Леон, а це мій найкращий друг - Адріан. — вказав він на другого, що стояв позаду, випромінюючи не дуже велике бажання спілкуватись, власне, як і я. Але наполегливий погляд його карих очей, наче вивчав мене, — від цього по тілу пройшлись мурахи. В мене з’явилась можливість оглянути його краще, коли той ступив крок вперед. Темне, охайно вкладене назад волосся, гостра лінія підборіддя, виражені вилиці, легка щетина, що додавала йому зрілості, густі, темні брови, які видавали строгий характер. Здається, він роки на чотири старший за мене. І весь цей час він так само не зводив очей з мене.

Усвідомивши, що я вже доволі довго на нього витріщаюся, вирішила відвести погляд. Під його пильним поглядом руки встигли спітніти, серцебиття прискорилось, а в горлі стало сухо. На фоні Кейт розмовляла з Леоном, але я навіть не чула про що, вся моя увага була зосереджена на загадковій постаті цього привабливого чоловіка. На моє здивування Адріан ступив трохи ближче — збирався щось сказати.

— Бажаєш щось випити? — низький голос повернув мене до реальності. Не таким я його уявляла, але те, що я чула розбудило в мені якесь дивне почуття. Його тон був глибоким, але аж занадто спокійним. Від чого по тілу пробігло стадо мурах.

Вітання, сонячні читачі! ☀

Гарний вечір, правда? А ще кращий після прочитання 6 розділу цієї книги, чи не так? Ви в передчутті? Бо я так. 

Добавилось аж два персонажі! Кажіть, як вам головний чоловічий герой? До речі, він має трохи інакшу зовнішність ніж на обкладинці і її ви зможете побачити у наступному пості у моєму блозі)