4. Вибір вбрання.

— Боже, Елізабет, чому ти раніше не готувала мені каву? — промовила подруга із задоволенням у голосі, ледь відриваючись від чашки. Я лише посміхнулась і сіла поруч, на місце біля вікна. З нього на нас падали м’які сонячні промені, що зігрівали й наповнювали момент затишком, розчиняючи всі сумніви.

— Ой, та ну тебе, звичайна кава. Я вже на автоматі її роблю — і це ти ще не куштувала ту, що з кав’ярні, — відповіла я, не вважаючи свої вміння особливими.

Подруга усміхнулась і зробила ще ковток паруючого напою з ніжною білою пінкою. Вона ледь не замуркотіла — настільки смачною виявилась кава. Це тішило мене. Мить тиші наповнила повітря теплом. Нам було добре разом. За стільки спільно проведених днів ми стали майже родиною. Кейт допила каву, ми прибрали зі столу, і я взялась мити посуд.

Тишу порушила подруга, яка вже розплітала косу після сну, милуючись собою у дзеркалі.

— Уже надумала, яким буде твій образ на сьогоднішній вечір? — спитала Кейт, кинувши на мене погляд своїх блакитних очей. Я зітхнула.

— Чесно? Гадки не маю, чого хочу.

— Ну, нічого, подруго. Щось точно підберемо. Ти ж така красуня, тобі личитиме будь-що, — запевнила блондинка.

— Чути це від ще гарнішої дівчини — значно приємніше, знаєш? — не втрималась і посміхнулась я, витираючи руки рушником. Мій погляд ковзнув по її стрункому тілу. Навіть у звичайних джинсових шортах і майці вона виглядала прекрасно. Її волосся, м’якими хвилями спадаючи по спині, робило її схожою на русалку. А очі кольору океану лише підтверджували цей задум.

— Готова, Лізі? Ми маємо знайти тобі ідеальне вбрання, — кинула вона і потягла мене з дому.

Легке хвилювання пронизало тіло, але міцна хватка подруги змушувала розслабитись і довіритися їй. Надворі не було надто спекотно, та сонце не поспішало ховатися за хмари — небо було чистим.

Пошуки ми почали з недорогих крамниць. Це був уже третій магазин, і жодна з приміряних речей не здавалася нам "тою самою". Я почала сумніватися, але Кейт залишалась сповненою ентузіазму.

Четвертий магазин знаходився на другому поверсі великого торгового центру. До нас одразу підійшла мила консультантка — здавалося, років на сім старша за нас, з чарівною, привітною усмішкою.

— Доброго дня! Що саме вас цікавить? — спитала вона, поглянувши на мене.

— Доброго. Ми шукаємо сукню на вечірку, — відповіла впевнено, як завжди, Кейт.

— Тоді ви прийшли саме туди, куди треба. У нас великий вибір: від простих до вишуканих фасонів, у найрізноманітніших кольорах, — відповіла консультантка й провела нас до іншого відділу.

Мій погляд ковзав по вбраннях — і ось він зупинився. На вішалці висіла бордова сукня з чорним оксамитовим візерунком. Вона була короткою, приталеною в талії, з легко розкльошеною спідницею, що спадала хвилями. Рукава — довгі, напівпрозорі, прикрашені тим самим чорним квітковим візерунком, розширювалися донизу, утворюючи вільний силует біля зап’ясть. Верх мав серцеподібний виріз і тонку зав’язку на шиї, що додавала вбранню витонченості. Тканина виглядала приємною на дотик — щільна, але не важка. Це було щось між класикою і легкою елегантністю — вбрання, яке точно не залишиться непоміченим.

Я одразу зрозуміла — це саме те, що мені потрібно.

Консультантка, здається, помітила мій погляд і, підійшовши до сукні, простягнула її мені.

— Бажаєте приміряти?

Кейт взяла вішалку і потягла мене до примірочної. Я вдягла сукню — вже тоді знала, що вона мені ідеально пасуватиме.

Поглянувши у дзеркало, я побачила геть іншу себе. Бордовий колір підкреслював відтінок мого каштаново-червоного волосся, який, здавалося, став, ще глибшим і яскравішим. Тканина облягала талію, витончено підкреслюючи вигини. Світла шкіра ніг контрастувала з темним кольором вбрання, додаючи образу шарму. А тонка зав’язка на шиї акцентувала на ніжних ключицях, роблячи образ витонченим і водночас звабливим.

Але дещо змушувало мене вагатись — ціна була вищою, ніж я очікувала. Я зітхнула, але вийшла до подруги.

Кейт аж відкрила рота — чи то від здивування, чи то від захоплення.

— Боже, подруго, це неймовірно! — захоплено вигукнула вона, роздивляючись мене.

Позаду стояла та ж консультантка.

— Вам справді дуже личить, — мовила вона ніжним голосом.

Від їхніх слів я зашарілась, а на вустах з’явилась щира посмішка. Я справді відчувала — це моя сукня.

— Можна дізнатись ціну? — спитала Кейт, звертаючись до консультантки. Мій погляд теж зосередився на ній, ніби готуючись почути відповідь.

— Звісно. Зараз на неї діє знижка — вам дуже пощастило, — усміхнулась вона.

Я миттєво зітхнула з полегшенням. Схоже, це знак.

Історія тільки розгортається, тому буду вдячна за підтримку! Ваші коментарі і вподобайки дуже важливі для мене! Не забувайте додавати до бібіліотеки і натискати кнопку "відстежувати". 

Гарного читання!