2. Передчуття зустрічі.

— Кейт, ти ж знаєш, що в мене немає часу для гулянок, — ще раз повторюю я, наче це змінить думку подруги. Вмикаю світильник біля ліжка й скидаю рушник, щоб переодягнутись у кутку кімнати.

— Так, подруго. Але саме для цього ти візьмеш вихідний. І це не обговорюється. Ти працюєш кілька місяців без перепочинку. Задумала себе до смерті заганяти? — зітхнула Кейт. Я повертаю голову й через плече кидаю погляд на неї. Стурбованість у її блакитних очах змушувала мене погодитись.

Натягуючи довгу футболку, яку використовую для сну, я сіла на ліжко поряд із нею, підтягуючи ноги до грудей і обіймаючи їх руками.

Кейт мовчки взяла гребінець і почала розчісувати моє вологе волосся, яке я через втому навіть не висушила. В цю мить в повітрі витали несказані слова, легке хвилювання і безумовние тепло. Я знала, що вона піклується про мене. У неї, як і в мене, не залишилось нікого близького — ми стали опорами одна для одної.

— Лізі, — прошепотіла подруга, — я розумію, що ти хочеш якнайшвидше закрити кредит. Але ти виснажуєш себе до смерті. Це не те, чим ти маєш займатись у свої 23.

Ці слова болісно влучають у саме серце. Холодна маска з тріском ламається, і на волю виходять довго стримувані емоції. Ще гірше від того, що це правда. Хіба це чесно? Чесно, що замість вечірок я просиджую вечори на роботах?. Що вік, в який можна було не боятись помилятись я боялась зробити хоч один крок не туди.

Голова опускається на коліна. Її пальці все так само ніжно проводять гребінцем по моєму волоссю. Такий дотик мав би асоціюватись із дитинством, з мамою, що по вечорах розплутувала неслухняне волосся. З мамою, якої в моєму життя практично не існувало. ЇЇ хвилювала лише власна кар'єра. Аж ніяк не я.
Чорт... На очі виступають сльози. В цю мить захотілося сховатися від всього світу.

Кейт, здається, все помітила ще до того, як я почала приглушено схлипувати. Її руки ніжно й міцно обійняли моє худе, змучене тіло. Вона нічого не казала — знала, що мені потрібен час.

Ми просиділи так, здається, хвилин п’ятнадцять. Сльози перестали стікати по мокрих щоках, і я наважилась підняти голову.

— Я піду на посвяту першокурсників. З тобою. — прошепотіла я трохи хриплим від плачу голосом.

— Добре, Лізі. Тобі потрібно розвіятись. Ти сильна. Пам’ятай це, — мовила найближча подруга. Як завжди — такі потрібні мені слова.

Ми заснули разом у моєму ліжку, обіймаючи одна одну, мов рятувальне коло. Цієї ночі я не думала про те, що чекатиме потім, про те, що може статись і неодмінно похитне мій світ. 

Прокинулася я від сонячного променя, що пробиваючись крізь штори, потрапляв прямісінько на обличчя. Очі одразу поглянули на годинник у телефоні — була лише сьома. Мій погляд ковзнув по ніжному тілі дівчини поряд — мирно спала. По її світлому волоссю, розкиданому по подушці, по ніжній шкірі й таких рідних родимках. Одна на ключиці, інша на щоці, а ще одна під оком — геть крихітна. У голові промайнула думка, що вона схожа на Афродіту.

За кілька хвилин я тихо вилізла з ліжка, взяла телефон і пішла до ванної. Вмикаю холодну воду й освіжаю сонну шкіру. Вона миттєво бадьорить і проганяє залишки сну.

Ще за мить я телефоную власнику кав’ярні, повідомляю, що сьогодні візьму вихідний. Отримавши згоду, з полегшенням видихаю — мене замінять.

На щастя, мій бос — хороша людина. Одного разу він побачив мене в сльозах — через звільнення з попередньої роботи — і одразу запропонував місце в кав’ярні. Він завжди знає, коли мені потрібен спокій, а коли дотепні жарти під час обідньої перерви.

Відтоді я працюю на нього, а у вільні від роботи в кав'ярні дні — у квітковому магазині. Іноді ще приймаю дрібні завдання з прибирання квартир. Часто присутні дні, коли немає й хвилини перепочинку. І тоді я приходжу додому геть втомлена. Та надія на краще життя все ще іскрить десь всередині. 

Я зітхаю і поглядаю на себе у відображенні дзеркала. — Ну що ж, Елізабет Брайн, сьогодні ти маєш відпустити все і повеселитись. 

Якби ж я тільки знала які наслідки принесе цей день.