1. Без права на відмову.

Мої очі розширилися, коли моя шалена подруга витягнула мене з кафе, де я працювала.
— Яка, в біса, вечірка, Кейт? — знервовано й трохи роздратовано запитала, схрестивши руки на грудях. — У мене робота саме в суботу. До того ж до університету готуватись треба.
Я пояснила, а на її обличчі було написано, що мій тон звучав, як вичитування від батьків.

— Що? О нііі, подруго, — протягнула Кейт, хапаючи мене під лікоть. — Так справи не підуть. Захотіла все своє студентське життя просидіти на підробітках? Це посвята першокурсників, і ми на неї підемо.
Тон подруги не залишав жодних шансів для заперечень.

Я не хотіла й думати про це. Мені потрібно було повертатись до роботи — перерва може тривати не більше ніж п’ятнадцять хвилин.
Зітхнувши, я відклала цю розмову на вечір, давши тверду обіцянку поговорити після роботи.

Наші квартири були поряд — невеликі, однокімнатні, з порівняно пристойним ремонтом. Часто безсонні ночі ми проводили разом, звісно коли 23-річна Елізабет Брайн знаходила час для ночівлі вдома.

Коли ж життя маленької Лізі перетворилося на ЦЕ? Одразу після повноліття. І триває воно досі — без особливих шансів на зміни в найближчому майбутньому. І все через один руйнівний день п'ять років тому.

День був виснажливим. Вступ до університету забирав більшу частину думок в до того ж втомленій голові.

Ноги самі вели додому. Вже знайома стежка крізь темні вулички, була освітлена поодинокими ліхтарями. Нічне повітря змушувало вважати це літо надто холодним, але думки тримали голову гарячою. Звук відчиненого замка і от я вдома. Душ! Мені терміново потрібна гаряча вода.

Зайшовши до ванної, скидаю з себе вже поношену чорну футболку і джинси, які купувала лиш тиждень тому. Я довго заощаджувала гроші на новий одяг, адже деякі речі, кілька разів зашиті, потребували негайної заміни.

За ними нижня білизна. Заходжу у душ, не налаштовуючи воду, повертаю змішувач до червоної позначки і одразу відчуваю як усі думки стікають разом з паруючими краплями води. Стою під душем на кілька хвилин довше ніж зазвичай. Тоді виходжу, загорнувшись у рушник, що ненадійно приховував тіло, і покидаю ванну.
 

Мої очі звужуються коли помічаю постать на ліжку. Тьмяне світло що відкидає місяць дає зрозуміти хто це, і я несвідомо опускаю плечі, які до того були напружені.

— Кейт? — підходжу ближче. — Чому світло не ввімкнула?

У нас були ключі від квартир одна одної, для безпеки і крайніх випадків.

— Нас чекає розмова, пам'ятаєш? То що, готова до вечірки, люба Лізі? — хитро усміхнулась подруга. Ти знала цю посмішку, вона означала, що так легко я не втечу від ціього діалогу.



Привіт, любі читачі!

Це моя перша книга, сподіваюсь вам сподобається! Якщо бачите помилки чи неточності, прошу, пишіть про це! 

© Усі права захищені. Жодна частина цієї книги не може бути відтворена, збережена або передана в будь-якій формі чи будь-яким способом, електронним чи механічним, включаючи фотокопіювання, запис чи використання в інформаційних системах, без попереднього письмового дозволу автора.

Якщо ви хочете використати уривок чи цитату, будь ласка, зазначте автора та назву твору.

Приємного читання, далі тільки більше!