Глава 15:

Ми кудись з Єгором їхали, а я навіть не питалася куди, а навіщо? Людина яку я покохала і саме головне мене кохала, померла. Скільки я йому не встигла сказати...

Ми приїхали на перевал. Їхали ми дуже довго до п'яти годин. І зараз заходить сонце. Я дивлюся на небо і ледь стримую сльози, невже там він... Все таки сльози я не змогла стримати та заплакала. До мене підійшов Єгор та обійняв.
-А тепер прокричи всю свою біль, тобі стане легше.

Я послухалася його та почала кричати:
-Ненавиджу, ненавиджу себе! Чому я тобі не могла сказати цього раніше, чому?- я почала захльобуватися слізьми- Я тебе кохаю! І завжди буду кохати, ніхто і ніколи не змінить моїх почуттів до тебе! Я знаю і завжди буду пам'ятати, що ти мій ангел охоронець. Ти найкращий! Ти мене завжди підтримував, ти врятував мене від смерті, а я не змогла врятувати тебе... Ти назавжди в моєму серці, назавжди! Вибач, що не сказала цього раніше ...- я гірко плакала та до мене знову підійшов брат.

Він мене обійняв і я плакала в нього на грудях. Коли я трішки заспокоїлася ми всіли в машину та їхали додому .

Приїхавши я пішла в душ та одягнула його футболку. Я вже всі сльози виплакала тому зразу заснула .

Зранку я нікуди не йшла, взагалі я вирішила зайнятися знову фігурним катанням. А що мені губити? Я хочу втілювати свої мрії, любою ціною.

Я вже дві сутки нічого не їм, а просто лежу і дивлюся в стелю. Мені боляче дивитися на наші фотографії, навіть в вікно. Мені все асоціюється з ним і нахлинають спогади.

Вже коли стемніло я вирішила сходити прогулятися.
-А ти куди?- спитав Єгор
-Прогуляюся
-Може я з тобою?
-Ні, ти краще з Анею побудь... В вас є 2 години - я посміхнулася крізь біль, а Аня зразу почервоніла.
-Які дві години? На вулиці ніч.
-Я розумію, що у вас немає ніякого особистого життя. Мені не десять.
-Соня перестань, щоб за 30 хв ти була вдома!
-Добре, добре

Я вийшла на вулицю, людей майже не було сніг таяяв, все таки вже перший день весни. Я одягнула наушники та поринула у свої спогади як ми познайомилися, наш перший танець...

Вже коли я йшла назад, я вирішила зайти в магазин та купити чогось солодкого. Все таки спорт спортом, але від солодкого я не відмовлюся. Крім того я взяла, ще вино.

Коли я доходила до під'їзду мене хтось схопив ззаду та надів на ніс хустину. Останнє, що я пам'ятаю перед тим як закрила очі, це звук, звук розбитого стікла.

Проснулася я вже в досить темному приміщенні яке освітлювалося однією лампою. Тут було дуже холодно, а я сиділа на цементі і руки мої були зв'язані.

Як тут хтось почав відкривати двері. Мої руки зразу почали тремтіти. Чи то від холоду, що пронизував до кісток чи від переживання.

Переді мною стояло два мужчини в масках.
-Ну і, що нам з нею робити?- звернувся той до свого колеги.
-Ну будемо чекати наказу від начальства...
-Їсти хочеш?- я кивнула головою, що ні- Ну то сиди і голодуй.

Вони вже йшли до дверей, а я придумувала план втечі.
-А забув, і якщо захочеш втекти буде гірше- він вийшов та зачинив за собою двері.

Я не плакала, навіть не думала, а навіщо? Для чого мені втікати, а точніше до кого?! Так в мене є брат який мене любить ну і Аня, але я не зможу весь час бачити їхні закохані обличчя коли я страждаю. В мене дуже оніміли ноги та й руки затерпли.

Навіщо я його відпустила ... Ми б зараз сиділи в нашій теплій квартирі та обіймалися, я навіть мимоволі усміхнулася. Він зараз дивиться на мене з неба, треба йому доказати, що я зможу. Він мій ангел охоронець, він мені допоже.

Я вирішила встати, добре що хоча б ноги не зв'язали, але я не змогла. Тут дуже холодно і ноги дуже болять. Тоді хтось знову зайшов і це був Назар.
-Назар- я почала плакати-витягни мене звідси, будь ласка.
-Не можу... Я один з них.
-Що?
-Ось так життя в мене склалося. 
-Не може бути! 
-А і доречі це не твої батьки нагнали на мене тих бандитів, а це я зробив сам, хоча вони теж задіяні в цьому всьому.
-Навіщо ти мені це все розказуєш?
-Ну ти і так скоро до коханого підеш... А ти не хочеш знати всієї правди?
-Хочу
-Але не сьогодні...
-Принеси мені будь ласка якусь ковдру, я дуже замерзла.
-Ну можна вважати це твоє останнє бажання, так що добре!

Він зачинив двері та за п'ять хвилин повернувся, він накинув на мене ковдру та пішов . А я залишилася сама в цій холодній кімнаті зі своїми думками...

Нажаль тут вікон не було і я не знала, зараз ранок, ніч чи день. Мені було дуже страшно, в що вплутався Назар? Невже він бандит? Ні я не вірю, а батьки мої як з цим змішані. Чому стільки запитань, і жодної відповіді на них?

***
Пройшло декілька годин, мій живіт дуже бурчав, все таки стільки не їсти.... До мене зайшло три хлопця і почали мене бити. Я не знаю, за що, але вони просто мене копали. Я стікала вся кров'ю і побачила, що біля дверей стоїть Назар який за цим всім наблюдає. Мене так спина боліла, в мене ж була травма і я могла залишитися інвалідом, а зараз мене просто б'ють і знущаються з мене. А я що? Порівняно з ними я маленька, беззахисна дівчинка...

Вони відступили коли ззаду них став мужчина якому на вигляд було близько 50 років.
-Соню, Соню.... Не дарма тебе мій син вибрав. Симпатична, чув смачно готуєш, а фігура яка... Ммм- фу збоченець якийсь.
-Ви хто?- прохрипіла я, бо говори нормально не могла в роті відчувався смак заліза через кров. 
-Ох дитинко, я... А це не важливо
-Навіщо я вам?-він почав сміятися.
-Скажи мені де Андрій!
-Він помер...
-Та невже
-Т... Так - сказала я. Невже він зглузду з'їхав?
-Ой не люблю коли зі мною граються...
-Я розумію, що вас це тяжко усвідомити, але...
-Тяжко- він почав сміятися- він весь свій бізнес переписав на якусь дівицю, а не на мене.
-І тому ви вирішили його вбити?- сказала вже впевнено я, а він мені зарядив ляпас.
-Айййй- сльози полилися по моїх холодних щоках, бо я не могла вже себе контролювати. -І що зі мною далі буде?
-Зараз ми тобі вколимо дещо, і ти заснеш на тиждень. Може бути так, що ти вже не прокинешся взагалі, а якщо прокинешся, то я з тобою зроблю дещо ... Я впевнений тобі сподобається, а потім може тебе відпущу, хоча ти зігниєш в цьому лісі без їжі та води.