Глава 12:

Я проснулася, але біля мене вже нікого не було. Я подивилася на годинник 7:00. Треба сходити в душ та  збиратися в університет. Я зробила всі водні процедури та пішла робити макіяж, макіяж сьогодні зробила легкий та стрілки,  вуста намалювала червоною помадою. Одягнула сьогодні чорне плаття худі, на талії воно фіксувалося поясом, який підкреслював мою фігуру та взути я планувала чоботи. Я вибрала такий стиль, щоб ніхто не знав як мене зламала ця ситуація, нехай думають, що в мене все чудово.

Вийшовши з кімнати я почула приємний запах який йшов з кухні.
-Що так смачно пахне?- спитала я з усмішкою на всі 32.
-Круасани та лате-насправді круасани це моя слабкість.
-Дякую!

Ми поснідали та поїхали в університет. 
-Скільки в тебе сьогодні пар?-спитав Андрій коли ми приїхали.
-Три
-В мене чотири, почекаєш мене?
-Я тоді буду тут в кав'ярні неподалік.
-Гаразд

Ми вийшли з машини та зайшли в середину, на нас всі здивовано дивилися, але мені було байдуже. Ми розійшлися по своїх аудиторіях. Коли я зайшла зразу побачила Аню яка на мене накинулася та почала обіймати коли я зайшла.
-Як я скучала!-кричала подруга
-І яяя!

Ми пішли за наші парти, бо в аудиторію зайшов викладач. Як я за цим скучала. За цими партами, одногрупниками, лекціями ...

Пройшло вже дві лекції і ми з Анею направилися в буфет. Я собі взяла кусочок торту і чай. Ми  сиділи та розмовляли як до нас підійшов Назар...
-Привіт!- сказав він
-Що тобі потрібно?
-Поговорити з тобою
-В мене є очі якими я все прекрасно бачила...- Аня була дуже здивована, оскільки я їй ще нічого не розповіла.
-Це все було не так, як ти думаєш
-А як?- я посміхнулася через сльози та недочекавши відповіді пішла.

Чому я щось відчула коли він стояв біля мене, невже я ще досі його кохаю, але я тільки почала нове життя і Андрій симпатію до мене має. Ні, мені буде погано з тим хлопцем, хоча я його кохаю... Але Андрій він ідеальний, добрий, спортсмен, а саме головне кохає мене і не зрадить...

З такими думками я зупинила сльози та до йшла до аудиторії, за мною бігла Аня і розпитувала, що сталося і я домовилася з нею, що на тижні їй все розкажу.

Посеред лекції забіг хлопець і сказав, щось викладачу. 
-Василенко Софія, ідіть до декана!-сказав викладач.
-Зараз?
-А коли? - я встала та пішла. Цікаво що сталося?

Я постукала та увійшла.
-Доброго дня! 
-Доброго Василенко, доброго...
-Ви мене викликали?- невпевнено сказала я.
-Викликав
-Щось сталося?
-Так сталося, вас відраховано.
-Як? Через що?
-Як це через що? Коли студент не з'являється місяць в університеті і не здає екзаменів його відраховують. Ви не знали?
-Ну, але ж батько мав домовитися!
-Ніхто нізким не домовлявся!
-Ну, але в мене на це були серйозні причини-сказала я зі сльозами на очах.
-Мене це не цікавить, до побачення!
-Але...- я вже почала ридати.
-До побачення Василенко!- я обернулася та почала відкривати двері як переді мною став Назар.
-Що сталося?
-Нічого
-Я ще раз питаю, що сталося?!
-Мене відрахували, довольний?-він взяв мене за руку та повів назад в кабінет.
-Що ти робиш?- питаю я.
-Назаре, ми вже все з Софією обсудили- втрутився той козел.
-Ні, ви її не можете відрахувати
-Чому це? Вона пропустила всі екзамени, гуляла собі, а я маю закрити на це очі.- я вже хотіла вибігти з кабінету, але Назар мене зупинив.
-Так, якщо ви не хочете, щоб це відео- він йому показав щось на телефоні- спливло в інтернеті, а якщо батько побачить, то взагалі ...- він зразу по білів.
-Василенко, в тебе останній шанс!
-Дякую!
-Екзамени всі здаш на наступному тижні!
-Добре!

Ми вийшли з кабінету і я обійняла Назара і прошепотіла "Дякую тобі", ноги стали ватними і було так затишно, але я швидко відсторонилися і побігла в "дамську кімнату", по щоках лилися гарячі сльози. Я написала Ані, щоб забрала мої речі. Поки йде пара я вирішила привести себе в порядок, туш вся розтеклася вигляд не з найкращих, але я взяла себе в руки та все виправила.

Я зразу вирушила в кав'ярню де вже чекала Аню. Я замовила лате та панакоту з вишневим варенням, і Ані я взяла все таке саме ж.

-Привіт, ти куди пропала?- спитала Аня.
-Сідай, зараз наша замовлення принесуть і я все тобі розкажу.

***
Коли я все їй розповіла вона була дуже здивована, але я рада, що тепер вона все знає і я виговорилася.
-От козел! Добре, що в тебе є Андрій  
-Андрій?- я була дуже здивована.
-Ну так, він ж тебе підтримував весь час, ви цілувалися- вона сказала це з посмішкою і підмигнула.- Та він ідеальний!
-Але я ж його не кохаю!
-Ну і що ти пропонуєш? Можна хоча б спробувати, а почуття з'являться.
-А якщо ні? І я тільки час втрачу....
-Ну вирішувати тобі!
-Можливо поговорити з Назаром?
-А ти готова? Готова знати правду якою б гіркою вона не була?
-Можливо якщо вона буде дуже гіркою, я його скоріше забуду.
-А якщо ні, і він тобі розкаже якусь казку, ти йому повіриш і він тобі знову зрадить?
-Але ж формально ми не зустрічалися, тому він мені не був зобов'язаний щось ....
-Про це я не подумала...

Ми ще трішки поговорили і тоді нас забрав Андрій, перше ми завезли Аню, а потім поїхали додому. 
-Андрій...-почала я, я хотіла сказати, що мені треба переїхати.
-Так?- він сказав з такою доброю усмішкою.
-Та нічого - сказала я і далі ми їхали мовчки.

Приїхавши я приготувала його улюблену лазанью та ми всіли вечеряти .

-Як день пройшов?- вирішила порушити нашу тишину.
-Нормально, а в тебе?
-Тяжко!-сказала засмучено я.
-Тебе хтось обідив? Ти тільки скажи...
-Ні! Ніхто мене не обіжав, але нам з тобою треба серйозно поговорити!
-Про що?-спитав трохи невпевнено Андрій.
-Але ти слухай мене і не перебивай- він кивнув, я зробила глибокий вдих та продовжила- Мені треба від тебе переїхати...
-Але...
-Я ж постила не перебивати! Просто розумієш мені потрібно по бути на одинці, подумати, розібратися в собі кінці -кіців. Просто я не хочу давати тобі якогось лишніх надій... Я розумію, що ти мене можеш не зрозуміти, але мені це потрібно...
-Будь ласка не переїжджай, якщо хочеш я можу десь в іншому місці переночувати, але буду знати, що ти в безпеці. Ти будеш одна і зможеш зібратися з думками. Я розумію, що ти кохаєш його ...-він зробив паузу- Я прийму любий твій вибір, якщо хочеш ми можемо бути виключно друзями, але залишся зі мною... не кидай мене тут одного. І тим більше хто мені буде готувати лазанью?- ми двоє засміялися.
-Ну поки ти мене вмовив, а далі подивимося- мені його шкода стало, можливо йому просто моя підтримка потрібна?