Глава 9:

Нам офіціант приніс їжу та ми повечеряли.
-Давай фільм подивимося?- запропонував Давид.
-Давай, але може покличимо Юру і Ангеліну?
-Окей, тоді я до них дзвоню, а ти вибери якийсь фільм.

Ми всі всіли на моєму балконі взяли плєди, вино, поставили ноутбук, сиділи і дивилися комедію. Ох це так було чудово, шум моря, приємний вітерець і поряд друзі. Але я так скучала за Анею та Андрієм.

Коли закінчився фільм ми ще вирішили посидіти і поговорити.
-Давайте зіграємо в гру "правда або дія"?-запропонував Давид, ідея нам сподобалася тому ми почали грати.
-І так Ангеліна правда чи дія? - почала я.
-Правда
-Звідки ти ?
-З Києва 
-Серйозно?? А ти Юр? 
-Теж, ми просто разом вчимося
-Всі троє?
-Так-тепер я зрозуміла звідки вони всі знайомі.
-Добре-тепер Ангеліна питала в Давида- Правда чи дія?
-Давай дію
-Збігай мені за апельсиновим фрешом!
-Ти серйозно?
-Так - ми почали так голосно сміятися.

Коли він доходив до дверей Ангеліна спитала в мене:
-Ти будеш?
-Буду
-Стій Давид, два фреші будь ласка- на що він невдоволено фиркнув.

Пройшло 5 хв і нарешті прийшов Давид.
-Дякую-фреші тут справді дуже смачні.

Ми продовжили гру.
-Софія правда чи дія?
-Правда
-Ти зараз когось кохаєш?- і тут я задумалася, вроді мені так добре поряд з Назаром, але чи я його кохаю?
-Я не знаю - відповіла я
-Як не знаєш, ну ти ж мусиш або відчувати до людини або ні.
-Все Юра перестань! Хлопці ви напевно йдіть, а ми з Софією ще поговоримо.- заступилася за мене Ангеліна.
-Ну ми тільки ж почали- пробурчали невдоволено хлопці.
-Йдіть, це не обговорюється!-сказала Ангеліна.

Ми залишилися удвох...
-А тепер розповідай-почала Ангеліна
-Що саме?
-Про того хлопця, я бачу що ти заплуталася- я їй розказала найголовніше, вона просто чудовий слухач, знає коли обійняти, коли пораду дати.
-Ого наскільки все заплутано! Як ти з цим всім справляєшся?
-Сама в шоці
-Просто дай мені відповідь на одне питання: Ти б хотіла його зараз обійняти? І бути тут разом з ним? -я просто заплющила очі та уявила це .
-Чесно то дуже!
-Ну тоді все очевидно! Єдине, що потрібно з ним поговорити .
-Але як? Коли? Я ж не можу йому зателефонувати і просто сказати про свої почуття.
-Чому не можеш?
-Ну якось через телефон...
-Тобі просто настроїтися треба, просто зрозумій іншої можливості в житті просто може і не бути. І про те що не зізналася, ти можеш потім шкодувати все життя.
-Я подумаю над твоїми словами!- я її обійняла.-Залишайся сьогодні в мене
-Гаразд - ми лягнули та просто заснули.

Ранок* 
Хтось дуже голосно стукав в двері.
-Та іду я, іду- крикнула я
Я відчинила двері, а там стояв Давид з Юрою.
-Чому ви так рано?- спитала я в Давида
-Ми домовлялися на 9 ранку, а вже пів 10.
-Ой , я зовсім забула. Ангеліна вставай!- крикнула я.
-Дайте нам 10 хвилин- сказала я і зачинила двері.

Ангеліна пішла до себе в номер одягатися, а я лишилася в себе. Швидко одягнула купальник, намалювала вії водостійкою тушшю та зафіксувала брови, на голові я зробила пучок і витягнула декілька пасм.

-Ну все я готова!- говорила я дивлячись в дзеркало.

Ми всі зібралися і пішли на пляж, я з Ангеліною загаряла, а хлопці плавали.
-Доречі Ангеліна коли ви вже їдете?-поцікавилася я в дівчини.
-На наступний тиждень, а ти коли?
-Якщо б я сама знала, я надіюся ми в Києві будемо проводити разом час?
-Звичайно, я від тебе вже не відчеплюся- ми почали сміятися.

Через 2 години ми вирішили йти в готель на сніданок. Я прийняла душ, одягнула літню шифонову сукню та підбори. Зробила легкий макіяж та вирушила в ресторан, де на мене вже чекали всі включаючи Аню і Андрія.

Ми поснідали та розійшлися по номерам я вирішила подзвонити Ані по вайбері .
-Привіт!
-Привіт!
-Як я вже скучила за тобою!
-А я як сильно!
-Як море?- я посміхнулася
-Нормально, а ти як там?
-Все добре
-Ти якась дуже розстроїна виглядаєш- сказала я до Ані.
-Просто ти тільки не переживай
-Що сталося??
-Назар в лікарні і ніяк не може прийти до тями.
-Як він туди попав?- в мене почали трястися руки і сльози вже були на очах.
-Він побився
-З ким? 
-На нього якийсь хлопець біля твого під'їзду напав.  Почалася сильна бійка і зараз він в лікарні без свідомості другий день.
-Чому ти мені раніше не подзвонила?- я просто кричала на неї і плакала.
-Ну я не знала як тебе до того підготувати.

Я просто вибила дзвінок і почала дзвонити Назару.
-Ні, такого бути не може- говорила я до себе.
Але слухавку ніхто не брав.
-Мені треба їхати до нього- я встала та почала швидко збирати одяг в рюкзак, щоб не брати із собою валізу.

Я подзвонила до Ангеліни попросила, щоб вона до мене зайшла .
-Сонь, що сталося? Чому ти плачеш?
-Назар...-я просто не могла слова промовити- Назар без свідомості, через мене.
-Сонце заспокойся!
-Будь ласка допоможи мені втікнути, дивись зараз батьків немає тому я нормально лечу, побуду там доки він не прийде до тями, а тоді знову сюди прилечу. А ти будеш ніби то зі мною сидіти.
-Добре, давай їдемо в аеропорт

Ми викликали таксі та я взяла перший найшвидший рейс, нажаль нашим літаком я не могла полетіти, але це таке, головне зараз життя Назара.

Летіла я не 5 годин, а 7 прилетівши я зразу взяла таксі і поїхала в лікарню.
-Доброго дня, де лежить Брунець Назар?
-А ви йому хто?
-Дівчина 
-Але сьогодні вже була його дівчина.
-Ви мені скажете, ДЕ ВІН?- я вже просто дві останні фрази прокричала.
-3 поверх, 5 палата.

Я швидко піднялася на 3 поверх, я вже хотіла заходити в палату як з неї вийшов лікар.
-Дівчино ви куди?
-До свого хлопця
-Години відвідування закінчилися, тим більше він без свідомості.
-Я сюди летіла 7 годин, будь ласка дайте мені його побачити- в мене вже полилися сльози.
-Я даю вам 5 хвилин