Глава 7:

Ранок*
Як чудово прокидатися в своїй власній квартирі. Сьогодні перший день зими, я так любила зиму до цього року.

Я встала та пішла в душ, зразу зробила легкий макіяж, поснідала та пішла одягатися. Сьогодні я одягнула джинси та кроп топ, наверх одягнула вже пуховик та вийшла з квартири. Снігу нажаль ще немає, але морозець є.

Я вже підходила до університету як біля нього я помітила доругущу, дуже знайому машину. 
-Доброго дня Софіє! - водій відчинив мені двері та я всіла в автомобіль.
-Рушай!- сказав йому мій батько.
-Стій, я взагалі то в університет йду!
-В найближчий місяць можливо два, ти не будеш туди ходити!
-Що це означає? Куди ми взагалі їдемо?
-На твою квартиру.
-Звідки ти взагалі знаєш де я живу?
-Я все знаю про тебе, доню.
-Чому ми їдемо?
-В мене проблеми з бізнесом, і тому задля вашої безпеки нам потрібно поїхати з країни.
-А брат?
-Він вже дорослий і зможе за себе постояти. Все таки він мужчина.
-Я теж за себе зможу постояти!
-Все це не обговорюється! Виходи, складай речі і телефон викинь.
-А він тобі чим не догодив? По чому я буду розмовляти?
-Новий купимо, а цей викинь і картку з нього!
-Можна я попрощаюся зі своїми друзями?
-Я сказав викинути телефон негайно, і це не обговорюється. З тобою піде Олексій (наш водій) і прослідкує за тобою.

Я вийшла з автомобіля і зайшла в квартиру.
-А ти куди? Ти мене чекаєш за дверима
-Але ж ваш тато...
-Я все сказала, розкажеш залишишся без роботи і з поганою репутацією. Тобі це потрібно?
-Ні  !
-Я так теж думаю.

Я почала складати одяг і паралельно з тим дзвонила Андрію, сльози лилися рікою, але я взяла себе в руки.
-Ало, в мене мало часу!
-Що сталося?
-Я на місяць можливо два,  їду з країни
-Чому ?
-В мене мало часу, спілкуватися ми скоріше всього не зможемо, але я постараюся щось придумати! Я буду дуже скучати- сказала я і сльози полилися градом.
-І я за тобою, я тебе дуже люблю, як подругу якщо щось- я усміхнулася
-І я тебе, розкажи ще про це Ані і скажи, що "Я її теж дуже люблю і сумую".
-Бережи себе!
-І ти себе!
-Софіє ви ще довго?- почула я голос водія
-Вже йду!- відповіла я йому.
-Ти ще тут Андрій?!
-Тут
-Я мушу йти, бувай!
-Бувай!

Мені було так боляче, наче все тільки налагоджувалося, але тут раз і все ...

-Ми можемо їхати! 
-Ти викинула телефон? 
-Ще ні! Я викину в аеропорту.- поки батько не бачив я виписала номер Андрія, Ані і ... Назара. -А де мама?
-Вона вже в аеропорту на нас чекає!
-Тату, що змінилося за цей час? В нас були хороші відносини чому ти такий холодний став до мене?
-Тебе краще в всю цю правду не вмішувати.
-В яку правду?-щось тут взагалі не чисто.
-Все ми вже приїхали, виходи!
-Ми з тобою обов'язково поговоримо - сказала я та вийшла .

Мені прийшлося викинути телефон, це було важко в цьому телефоні все моє життя, всі мої фото, але зі слізьми на очах і під татовим наглядом я його викинула та розламала картку.

Підходячи до стійки реєстрації ми побачили маму вона була в величезних окулярах.
-Щось трапилося?- мама мене обійняла і почала себе дивно поводити перед батьком. Вони були для мене ідеалом сім'ї але тут вони як чужі поводяться.

Ми сіли в особистий літак та взлетіли.  Летіли ми приблизно 5 годин. Стюардеса весь час пропонувала мені щось поїсти, але я відмовлялася, бо мої думки були забиті Назаром. Невже це кінець всьому? Такий кінець... і не happy end.

З такими думками я заснула, та прокинулася я вже в Дубаї. Як я давно не була на відпочинку, мені треба відпочити від цього всього. Ми поселилися в готелі, батьки в одному номері, а я в іншому. Мій номер був розташований на 6 поверсі, а батьків на 5, балкони в нас виходили на море і батьків балкон розсташовувався під моїм. Чесно вигляд просто заворожував.

Я одягнула своє легке літнє плаття без макіяжу і пішла прогулятися берегом моря. Як раз сонце заходило, краса неймовірна. Я ходила по березі моря і мені перехоплював дух, це все було неначе в казці. Ми стількох країнах були, але таке в мене вперше. Можливо я навчилася цінувати те що у мене є? З такими роздумами я зайшла в якусь дівчину.
-Ой вибач! - сказала я
-Та нічого- вона так щиро посміхнулася - все нормально в тебе?
-Так- я їй у відповідь посміхнулася та пішла на лежаки я вирішила трішки посидіти, бо замучилася .

Я всіла і дивилася в море, а в ньому була тільки та дівчина. До неї підбіг хлопець обійняв її та кружляв з нею на березі. Вона була такою щасливою, я аж сама посміхнулася. На них було так приємно дивитися, це так мило. Але вже почало бути прохладно, а я в одному тоненькому платті тому я вирішила йти назад в готель та йти в ресторан на вечерю.

Я прийшла переодягнулася в плаття червоного кольору яке облягало моє тіло, намалювала вії та розчесала брови.

-Доброго вечора! Смачного всім! - сказала я. За столом поряд з моїми батьками сидів хлопець та поряд з ним наскільки я зрозуміла його батьки.
-Доброго вечора!- привіталися до мене батьки цього хлопця.

Я хлопець встав та поцілував мою руку.
-Давид!
-Софія!
-Приємно познайомитися
-Взаємно- я посміхнулася йому фальшивою усмішкою та всіла на вільне місце. Цікаво хто він і навіщо тут.

До нас підійшов офіціант:
-Good evening!  What you will order ( Доброго вечора! Що будете замовляти)-англійською я володіла добре тому могла з легкістю відповісти.
-Please seafood salad and tuna carpaccio with truffles (Мені будь ласка салат з морепродуктів та карпачо з тунця з труфелями)
-What will you drink? (Що ви будете пити?)
-Red wine is semi-sweet (Червоне вино напівсолодке)- оскільки всі вже вечеряли, замовлення зробила я сама.

До мене нагнулася мама та спитала:
-Можливо вино було лишнє?- я собі ніколи не дозволяла при батьках пити алкоголь. Я просто мамі фальшиво усміхнулася та дивилася в вікно. Мені так хотілося втекти. Всі щось скривають, мама далі в окулярах, цей хлопець. Ох як все запутано.
-Your order Madame 
-Thank you!