РОЗДІЛ 7

– Каїле! Це навіть не смішно! – обурилася я, і чиясь рука відразу засунула мені кляп у рот, щоб не волала.

Жіноча рука, між іншим!

Чекайте, як жіноча?

– М-м-м! – Я додала звуку, сподіваючись, що буду почута охоронцями. Не так далеко від них встигла відійти.

Але ні. Чоловіки не тільки часто далі власного носа не бачать, а й страждають приглухуватістю!

– Вона не тільки на одного дракона поклала око, хоче прибрати до рук обох братиків, – пролунало гнівне шипіння. – Шиш їй, а не драконів!

Після цієї репліки я спробувала вирватися, застосувати магію, але виявилася слабшою за нападників. Несильний, але відчутний удар по маківці дав супротивникам кілька вирішальних хвилин, щоб придушити будь-який мій опір.

Їх було двоє. Я відчувала дві пари рук на своєму тілі, поки вони використовували мотузки, зачакловані на блокування магії, і тягли мене за собою.

Ель вчепився мені в волосся і мовчав, вичікував слушного моменту.

І правильно, що не висовувався. Я не знала, чим могло б скінчитися його геройство, а ризикувати не хотілося.

Перший день у будинку дракона, а я вже страх як шкодую, що взагалі сюди потрапила.

Ні хвилини спокою – здуріти можна!

Моя вимушена подорож не тривала довго. Незабаром мене грубо штовхнули до чергової стіни і зірвали з голови мішок. А ось кляп навіть не вийняли.

Ми опинилися в якійсь комірчині з господарським приладдям. Ліворуч від мене причаїлися віники, швабри, відра, а праворуч – стелаж з баночками-скляночками.

Прокліпавшись, я уважно роздивилася викрадачів. Не помилилася, ними виявились дві молоді діви: ельфійка та демониця. Одна була білявкою, як і більшість вухастої раси, а інша – брюнеткою з симпатичними коричневими ріжками.

Завдяки їхнім розкішним вбранням, розшитим золотими нитками, та прикрасам, які діви щедро начепили, я зробила висновок – вони не кандидатки відбору. Швидше наложниці з драконячого гарему.

Обидві красуні зневажливо дивились на мене, наче неприємного архіса розглядали.

Даремно тільки на Каїла думала! Схоже, цього разу дракон до моїх неприємностей хвіст не прикладав.

Хоча… Цілком можливо, захотів помститися чужими руками?

– Дострибалася, відьма? – посміхнулася ельфійка. – Моли нас про помилування!

Я закотила очі – єдине, що залишалося у цій ситуації. З подачі Каїла до мене все ж таки прилипло це прізвисько. Вже й доводити, що не відьма, втомилася. Ось виберусь із драконячої божевільні – зміню особистість цілительки на відьомську. Нехай покликання відповідає характеру!

– Впираєшся? – підібгала губи білявка. – Даремно. На твоєму місці я б уже підносила молитви всім богам-покровителям, а не виявляла нам свою непошану мовчанням.

І вона обпалила мене лютим поглядом синіх очей.

– Руоло, – похитала головою демониця. – Кляп витягни, раз так не терпиться почути її стогнання.

Я кивнула.

І ця рогата виявилася розумнішою за ельфійку. Білявка продовжила розгублено дивитися на мене. Якоїсь миті мені навіть шкода її стало, боги щедро обдарували її красою, але обділили розумом.

– Ой! – Зніяковіла Руола. Клацнувши пальцями, діва за допомогою магії позбавила мене від кляпа і тут же нахабно заявила: – Ну все. Тепер ти можеш благати про помилування.

Я сплюнула нитки, що залишилися в роті, поворушила щелепою, що встигла затерпнути.

Демониця склала руки на грудях і з цікавістю подивилася на мої подальші дії, ніби до вистави приготувалася.

Ха-ха!

– Гх-м! – відкашлялася я. Не варто їх так відразу розчаровувати. – Шановні діви, чи не будете ви такі ласкаві…

– До тебе в мене взагалі ласкавості немає, – нетерпляче пирхнула Руола. – Чула, Наорі, вона ще на якусь доброту сміє сподіватися. Нахаба.

Не в приклад красі, її голос був верескливим, як у поросяти, варто було тільки рознервуватися і підвищити його.

Я скривилася, відчуваючи, як Ель зіщулився у мене в волоссі. У нього слух краще за мій буде...

– Помовч, – спокійно заперечила ельфійці демониця, і та, на мій величезний подив, все-таки затихла.

– …пояснити, з чого мені надана така честь? – Насмішкувато продовжила я.

З хвилину в комірчині панувала оглушлива тиша.

– Вона нас зовсім не боїться? – засмутилася Руола, повернувшись до демониці.

– Ти дивись, – хмикнула та, – смілива трапилася. Цікаво, куди твоя сміливість подінеться, коли голови позбудешся?

Відразу ж після її слів у грудях у мене залоскотав неприємний страх. Невже хтось взнав мою таємницю? Звідки?

– Думаю, мені тоді точно буде не до сміливості, – пирхнула я. – У царстві мертвих знадобиться лише душа.

– Наорі, вона ще й хамка! – Притупнула ніжкою ельфійка. – Давай кинемо її в яму зі зміями?