РОЗДІЛ 5

М'яко. Тепло. Безпечно.

А чому?

Так лежанка ж зручна!

Та й нічого, що жива і рухається, намагається відповзти. Від мене так просто ще ніхто не тікав!

Я обмацала власні боки, не звертаючи уваги, що вдавлююся гострими колінами та ліктями у живе тіло ненавмисного рятівника. А тіло це виявилося натренованим, стогнало, але гучними лайками не сипало. Схоже, відчувало цікавість. Але мені до нього що?

Головне, я не забилася! Помста смертю відкладалася, зведу з Каїлом рахунки іншим чином.

– Хм-м… – глибокодумно простягнув блондин, на якому я з такою зручністю лежала. – Зірки з неба сиплються, пташенята з гнізд випадають, але щоб діви валилися на голову – таке зі мною вперше.

Голос у нього був оксамитовий, з хрипотою, у мене одразу табун мурашок активізувався: дрим-цим-цим туди-сюди по спині, неначе доріжку протоптували.

Судячи з золотистих лусочок, що виступили по лінії вилиць чоловіка, я зробила висновок, що впала на дракона.

Рятувалась від одного лускатого і попутно ледь не вбила другого? Вищий пілотаж, Аліша!

– Це до успіху! – бовкнула я, на мить загубившись у вирі надзвичайно привабливих сталевих очей. Аж дух захопило!

– Впевнені? – насмішкувато поцікавився він і скривив рот у лінивій напівусмішці, а в мене серце до горла раптом підскочило.

Ой, я й поспішила радіти приємному приземленню! Все ж щось упустила чи відбила… Мізки ось на кашу перетворилися, і думки розумні всі з голови вивітрилися.

Караул!

– Т-точно, – невпевнено простягла я, залипаючи на досконалому обличчі красеня.

– Зараз я добре роздивився подарунок із неба і навіть погоджуся з вами, – посміхнувся дракон. – З якою ж метою мій успіх так стрімко летів? Куди поспішала, що мало лоба не розбила?

– Е-е-е…

Ніколи раніше я не губилася перед чоловіками, а тут наче заціпило. Прямо злість взяла!

– Аліша-а! – почулося люте гарчання Каїла зверху. – Де ти, відьма?

Я здригнулася, а дракон піді мною вигнув брову.

– У мене немає відьомської крові, – попередила я.

– Це, безумовно, цікавий та дуже важливий факт, – підтримав моє зізнання чоловік.

– У нього просто фантазії, певне, про відьом. Брудні. Ось і кличе так…

– Брудні, значить? – І іншу брову вигнув дракон.

– А з чистими хіба так кричати стануть?

– Аліша-а! Знайду – ноги висмикну! – Заволав Каїл, підтверджуючи мою теорію.

– Брудні! – Зробила страшні очі я, викликавши у незнайомця широку посмішку.

– На корм рибам пущу! Виходь!

Ну от прямо так поспішаю, що падаю! Завжди мріяла, щоб мене зжерли. Ні, я розумію, колообіг життя у природі і таке інше, але не настільки ж жертовність включати. Своя шкірка дорожча!

До речі, про поспіх та шкірку…

Загроза його драконства, якого підганяла праведна жага помсти, чудово на мене подіяла. А саме – надала прискорення під зад.

– О-ох, – видихнув красень.

Це я ліктем заїхала йому в сонячне сплетіння, шукаючи опори.

– Вибачте, – пискнула я, підриваючись. – Ой!

Випадково наступити на дракона вважається паскудством і порушенням законів імперії?

Сподіваюсь, що ні!

Тому що я вже сяяла п'ятами в невідомому напрямку, а за спиною чулося:

– Аліша-а-а!

І так це протяжне «а-а-а» мені подобалося, що можна було зупинитися, заслухатися та порадити Каїла в хор музик алмазних гір. Але варто тільки зупинитися, дати слабину, як невдячний дракон мене схопить і ноги вирве, а потім згодує рибам.

Хто там серед нас кровожерливий монстр?

Нема поганих так підставлятися!

Я рятувала власну дорогоцінну шкірку, не знаючи страху і докору сумління. З безстрашністю магів-бойовиків ломилася крізь зарості троянд! З граціозністю слона витоптала всі клумби, яким не пощастило потрапити на моєму шляху! Носилася по саду, натикаючись на фігурні кущі та екзотичні квіти, наче бджілка-трудівниця! Все намагалася знайти вихід із цього живого лабіринту, а він, як на зло, не знаходився.

– І-и-и! – натуральним чином завила я, коли підлий камінчик потрапив під ногу і в кісточці щось страшно хруснуло.

Сподіваюся, це був камінчик… Туди йому й треба!

Ступила на ногу і загарчала голосніше ведмедиці, що захищає своє потомство. Від болю сльози на очах виступили.

Схоже, все ж таки не камінчик це був…

Цілюща магія не викликалася, заборонено цілителям витрачати її на власне лікування.

– Грарха вам усім у печінку та на голови! – Від душі вилаялася я.

Пташки злякано злетіли з гілок, жуки, мурахи та інше повзучі тварі поспішили забратися від мене подалі – прямо трава поряд тремтіла від їхніх зусиль.