РОЗДІЛ 3

Ті, хто каже, що політ на драконі – незабутнє задоволення, нахабно брешуть. Незабутнє – так. Катування! І ворогові не побажаю такого.

Моє захоплення небом випарувалося після п'яти хвилин такої подорожі.

Навколо темрява, навіть зірок не видно з-за хмар. Обідок місяця з'являвся на небосхилі, але так рідко, що відволіктися і помилуватися не траплялося можливим.

Через пориви вітру волосся лізло мені в рот, низ сукні надувало, мов вітрило, а очі сльозилися. Та й холодно було просто до трясучки.

Я і тремтіла. Тільки у драконів не лише серце кам'яне, а й шкіра товста – нічого не помічали.

– Х-холодно! – простукала зубами я.

– Потерпиш, – пирхнув Каїл. – Остудиш голову.

Ах, ти, мстива луската зараза! Хвіст не пробачив.

Ну нічого! Сама впораюсь тоді. Не вперше з труднощами віч-на-віч зустрічатися.

Спроба закликати легке побутове заклинання зігріву викликала лише горстку іскор, що спалахнули перед очима Каїла. Дракон заревів, брикнув, і я мало не злетіла з його шиї.

– Гей! – обурилася я, вчепившись у Каїла білими від напруження пальцями. – Ти мене впустиш!

І так сидіти між шиповими наростами – те ще завдання, а коли їздовий дракон з норовом...

– Не шкодь, діво! – прогарчав він. – І дістанешся на землі Верроннів живою та навіть неушкодженою.

– Ви мене на відбір везете, а не на заклання! – Вибухнула я. – Повинні доставити у комфорті та здоров'ї.

– Все-що буває під час польоту, – прошипів цей нахабний драконище, його дружки зиркали в наш бік, але не втручалися. – Залишається поза законом.

Я замовкла, але продовжувала пихкати від обурення. Сперечатися з Каїлом у небі – свідомо програти. А програвати я не любила, тому відклала помсту дракону в далеку скриньку пам'яті та обрала іншу тактику.

– Нам ще довго? – начебто навіть ласкаво запитала драконів.

– До завтрашнього полуденка будемо, – озвався Іррг.

– Полуденка? – заволала голосніше, щоб далеко-о-о було чути. – Я здохну за цей час від холоду! Або з голоду!

– Коротке голодування ще жодну жінку не зіпсувало, – хмикнув червоний вражина.

– Самі без вечері залишили, а мені, отже, тепер голодувати до завтра? – І ось тут прорвалося праведне обурення. Шлунок підводило голодною судомою. – Нелюди!

– Беру назад свої слова, що заздрю ​​Емметтові! – долинуло від решти трійці. – Ти ще шпичку від братика, Каїле, отримаєш за такий особливий подаруночок.

І небо здригнулося від сміху лускатих.

Так! Саме цього я й домагалася.

У мистецтві мозкоклюйства мені не було рівних. Якщо не можу відкрито дістати ворогів, то хоч набридну так, щоб розуміли: не всяка діва мріє про відбір.

– Рург! – прогарчав Каїл, його вже добряче трусило від люті. – Допоможи, як другу.

Напевно, пошкодував, що вирішив прихопити такий подарунок братику. Отож хай поверне туди, де взяв.

«Відкрий портал, відкрий! І закинь мене назад в Оврульку!» – Подумки повторювала я, але ось у недобитого дракона був зовсім інший план дій.

– Приспи її, інакше мені доведеться взяти гріх за вбивство однієї з кандидаток, – скоріше наказав, аніж попросив він.

– Гей! Що ви… – домовити я не встигла, з рота Рурга разом із полум'ям вирвався струмінь магії.

– Будеш винен, – сказав зелений ящір.

Драконяча сила сповила мене по руках і ногах, надійно фіксуючи на шиї червоного зрадника, і наслала дрімоту.

«А полум'я-то не обпалює», – було останнім, що я подумала перед тим, як провалитися у важкий сон.

Прокинулася ніби в іншому світі, де було тепло, світило сонечко і чулося різноголосся птахів.

Щоправда, зі сну вирвали ну просто як дикуни! Каїл скинув мене зі своєї шиї на землю і трансформувався назад у людську форму. Від удару я й повернулася в реальність, де ледве не поцілувала зелені одутлі ноги в потворних черевиках.

– З поверненням, пане! Ще один подарунок братові до відбору? – грубим хрипким голосом спитала носата трольчиха. Саме її ноги і змусили мене сісти, хоч тіло погано слухалося – жахливо заніміло за ніч! – Вперше бачу таку доставку кандидаток у гарем.

– Це особлива кандидатка, – мстиво примружився Каїл і добре поставленим голосом віддав розпорядження: – Відмити, нарядити, підготувати до першого випробування та зайнятися вихованням!

– А-а-а… – От гад! У мене навіть язик віднявся від таких перспектив.

– І нагодувати, якщо буде добре поводитися. Якщо ж завинить, то харчі не витрачати!

Тієї ж хвилини мене взяла така злість, що світ почорнів перед очима. Я готова була спопелити Каїла одним поглядом, висловити все, що думаю про його расу завойовників, але... Остання умова зупинила.

На порожній шлунок мстити ну зовсім безрадісно!

Тому я промовчала, проковтнувши образливі слова. Каїл пішов із драконами, залишивши мене зеленій потворі.